Через їхню доброту люди пізнали, який добрий Господь

0
132

Випадково чи невипадково, але мені до рук потрапила брошура, яка має назву «Святець із лагідною поставою». У ній ідеться про святого нашого століття ієромонаха Мирона Деренюка. Ще живе багато людей, які з ним спілкувались, яких він вінчав, хрестив, навчав швецької та кравецької справ, над якими молився і за молитвами якого Господь зцілював різні недуги. Над брошурою працювала Наталія Гнатюк, яка розпитала чимало свідків, у ній є благословення ієромонаха Іллі, колишнього ігумена Святоуспенської Унівської Лаври, чимало фактів до книжечки надав Владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської Архієпархії УГКЦ.

Прочитавши її, я зрозуміла, що такою цінною інформацією потрібно ділитися, щоб дати надію тим, хто її втрачає, показати, що в найважчі часи нас можуть зігрівати найсвітліші душі. Однією з таких є душа старця, подвижника, ісповідника віри, духовного пастиря та невтомного молільника, який 45 років тому відійшов у вічність у віці 90 років, о. Мирона Деренюка.

Святість кожен розуміє по-своєму. Для багатьох із нас вона асоціюється з недосяжним, неземним, доступним лише для вибраних, станом. Свідками життя і служіння о. Мирона, настоятеля монастиря св. пророка Іллі в с. Дора, були численні вірні, тому можна ствердити, що святі були і є серед нас. Більше тридцяти років прожив старець на Гуцульщині (хоча сам був родом із Тернопільщини), де разом із співбратом у Христі о. Порфирієм Чучманом у терпінні й молитві провадили справді подвижницьке життя, сповнене любові до Бога та свого народу. Впродовж довгих часів переслідування УГКЦ ці двоє монахів залишалися для людей духовними провідниками в життєвих випробуваннях. Люди, які приходили до чернечої обителі, відчували їхню святість, бо святим є той, хто завжди перед обличчям має Господа, любить Його всім серцем і своїми вчинками підносить хвалу Всевишньому, служачи йому покірно вдень і вночі…

Євдокія Климюк, 1932 р.н., розповідає: «Коли монахів вигнали з монастиря у 1947 році, моя родина прийняла їх до себе. Вони в нас мали кравецьку артіль, тому влада дозволила лишити їх тут. Я не раз бачила, як отець Мирон молився з часослова, як постив. Інколи після Служби Божої йшов голодний аж у Лоєву та навколишні села. Привели отці до нас корову і просили мене носити молоко бідним людям, кому було потрібно. З себе знімали останню сорочку і віддавали тим, хто не мав. Це були монахи, як святі».

Михайло Деренюк народився 22 жовтня 1885 року в с. Ридодуби біля Чорткова. В дитинстві якось спинився на роздоріжжі біля хреста і запитав: «Ісусе, що мені робити?». Почув голос: «Час, іди!» Ці слова зрозумів як покликання. Вступив до лаври ченців Студійського уставу у Скнилові біля Львова. Через його покору і скромність брати говорили про нього: «Він буде святим монахом». Ці слова виявились пророчими. Після постригу отримав ім’я Мирон. Під час І Світової війни був ув’язнений з іншими монахами. Звільненню посприяло звернення Митрополита Андрея Шептицького до австрійського цісаря. З 1919 року працював пекарем в Унівській Лаврі. Навчаючи куховарити інших братів, казав: «Старайся так приготувати страву, немовби самому Ісусові Христові, що має завітати до тебе на гостину».

З 1943 року його призначили настоятелем монастиря в Дорі. Кожен знаходив тут те, що потребував: голодні – їжу, хворі – лік, зневірені – пораду та підтримку.

Анна Тимчук, 1939 р.н.: «Отець готував нас до Св. Причастя, ми його кликали «настоятель». Якось померла по сусідстві молода жінка, ми всі дуже плакали. Я мамі сказала: «Отець розповідав, що Ісус може воскрешати. Може, би отець її воскресив?». Я вірила, що він міг би це зробити. Мій тато був членом ОУН, мав псевдо «Прут», йому присудили 25 років ув’язнення. З 1950 року був у Караганді та Воркуті. Люди говорили, що його розстріляли. Мама дуже плакала. Отець Мирон казав: «Тимчучко, я постив і молився, не переживайте, він вернеться». У 1956 році тато повернувся».

Одинадцять років прожили монахи у родині Клим’юків. Незважаючи на суворі заборони, допити та погрози, штрафи і конфіскації, ченці продовжували відправляти богослужіння в будні та свята. Навчання учнів кравецької справи поєднували з релігійним вихованням. На переслідування кадебістів монахи відповідали молитвою за ворогів. Не обійшлося без арештів. Двічі відбував ув’язнення о. Порфирій, а о. Мирона не засудили лише через поважний вік. Отець Деренюк відійшов у вічність 6 січня 1976 року, дочекавшись із тюрми о. Порфирія. Похований біля парафіяльної церкви в Дорі.

Анна Яворська, 1937 р.н.: «Отець Мирон був такий на вигляд, як Святий Миколай. Ніколи не підвищував голос, у нього можна було сидіти в ногах, молитися як день, так ніч. Коли міліція хотіла його арештувати, він казав: «Берете мене, то беріть і мою хату (так називав приготовлену вдома домовину)». Він молився і вилікував мою дочку від епілепсії. То була чудесна, свята людина».

Іван Василишин, 1967 р.н.: «У дошкільному віці я налякався пожежі у нас вдома. Не міг спати, боявся вогню, свічок, газової плити. Лікарі нічим не могли допомогти. Отець Мирон молився наді мною, я умився свяченою водою й усі симптоми зникли. Я впевнений, що це Ісус через нього оздоровив мене. Часто відвідую його могилу. Він і досі помагає у важких ситуаціях».

Всі, хто знав о. Мирона, запам’ятали його як милосердного і люблячого старця. Безцінний дар лагідності проявлявся у його поставі: як зовнішній, так і внутрішній. Через його доброту люди пізнавали, який добрий Господь.

На основі свідчень людей розпочато процес беатифікації цих двох старців: о. Мирона Деренюка та о. Порфирія Чучмана. Сподіваємось, що в недалекому майбутньому Церква прославить їх, зарахувавши до лику святих. Святі справді серед нас!

Підготувала Юлія БОЄЧКО.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут