30 жовтня – 110-а річниця від дня народження знаного українського скульптора Григорія Крука, автора скульптури Патріарха Йосифа Сліпого.
Уродженець прикарпатського села Братишів, що на Тлумаччині, відомий у світі своїми роботами на релігійну тематику та скульптурою славної пам’яті Патріарха Йосифа Сліпого. У рідному селі митця ревно бережуть пам’ять про славного земляка Боднарчук. А місцевий вчитель та краєзнавець Петро Боднарчук ще з середини 1980-их років збирає біографію та документи про Григорія Крука. Завдяки його старанням в селі є музей скульптора. Із ним ми поговорили про релігійність та життєвий і творчий шлях митця.
«Народився Григорій Крук у поважній і побожній родині гончарів, — розповідає пан Боднарчук. — Його дід та батько були знаними вправними ремісниками і, звісно, мали художній хист та смак. А батько Яків, подейкують, знався на церковному малярстві. Отож любов до краси передалася маленькому Грицькові». Зі спогадів старожилів, які записав біограф скульптора, відомо, що родина Круків постійно і ревно ходила до місцевої церкви. Побожні батьки брали з собою до храму трьох дітей: Марію, Григорія та Івана. До чотирикласної сільської школи син гончара пішов аж у 9 років. Швидше хлопця не віддавали, бо допомагав по господарству, і так було майже у всіх родинах. Допитливий, обдарований і напрочуд тямущий хлопець дуже добре закінчив навчання. Його старання і художній хист помітив учитель Василь Лукасевич, який довго говорив з батьками Григорія та переконував їх дати синові можливість продовжувати навчання. Напевно, для Якова Крука це було нелегко, бо вчилися у ті часи — одиниці. Щоправда сільський гончар наміряв собі, що його Грицько стане учителем або священником.
Та любов до мистецтва привела його сина в Станиславівську (нині Івано-Франківськ) ремісничу деревообробну школу. Цим не були задоволені рідні хлопця. Але вчився він старанно, тому й змирилися.
«Кожен новий день Григорій розпочинав з молитви, просив Бога дати йому сил, терпіння, розуму до навчання та праці, — продовжує пан Боднарчук. — Учився братишівський самородок дуже добре, і після закінчення навчання, в 1931 році, Григорій продовжив навчання у вищій промисловій школі у Львові, з якої перейшов до школи декоративного мистецтва». Там Крук познайомився зі скульптором Сергієм Литвиненком, який на той момент повернувся з Парижа. Він допоміг юнакові освоїти ази скульптури. До речі, у Львові Григорій Крук разом з іншими митцями та різьбярами творив іконостас для каплиці Львівської греко-католицької семінарії. Далі юнак мріяв навчатися в Академії мистецтв у Кракові. Мрія здійснилася завдяки рекомендаціям та підтримці Митрополита Андрея Шептицького, який, як відомо, допомагав талановитим українцям.
Без атестату зрілості, але з великим бажанням і талантом Григорій Крук почав навчатися у Кракові. Щоправда селянському синові доводилося нелегко, він мусив працювати і часто навіть недоїдав. Та бажання вивчитися і стати митцем було понад усе. До речі, у Кракові він познайомився з багатьма українськими митцями: Михайлом Зорієм, Михайлом Черешньовським, Арідною і Богданом Стебельськими, Денисом-Левом Іванцевим, Богданом Лепким. У культурній польській столиці простий юнак з Братишева, за рекомендацією Богдана Лепкого, отримав замовлення на виготовлення вівтаря та Розп’яття Христа церкви святого Норберта. Щоправда ці роботи, на жаль, були знищені в часи Другої світової війни.
Після закінчення з відзнакою Краківської академії мистецтв, Григорій Крук завдяки сприянню Богдана Лепкого продовжив навчання у Берліні. Талановитий молодий митець отримував уже стипендію та міг краще жити. Проте Григорій був дуже ощадливий і жив скромно та ще й підпрацьовував садівником. У 1943-у році, в розпал війни, Григорієві Круку вдалося приїхати додому. «Ця зустріч була щемка, зі сльозами, радістю та розумінням того, невідомо чи син та брат ще раз повернеться до отчого порогу, — мовить Петро Боднарчук. — Так воно і сталося, у Братишів Крук більше не приїжджав. У 1945 році митець разом з братом Іваном переїхав до Мюнхена. Іван Крук мав хист до торгівлі. Він став власником двох крамниць та фінансово допомагав брату».
…Минали роки. Слава та мистецька популярність українського скульптора зростали з кожною його участю у різноманітних престижних виставках. У шаленій мистецькій круговерті Григор Крук ніколи не забував про молитву та церкву. До речі, тогочасний церковний і громадський діяч, апостольський візитатор для українців-католиків у Західній Європі, архієпископ УГКЦ Іван Бучко (1891-1974) надав Крукові стипендію, аби він міг поїхати до Італії та удосконалювати свої мистецькі вміння. Завдяки такій підтримці скульптор протягом шести місяців вивчав стародавні пам’ятки світового мистецтва й архітектури. Проте одним з найбільших внесків Григорія Крука в історію мистецтва та церковної мистецької історії УГКЦ стала зустріч у 1963-у році митця з Братишева із Йосифом Сліпим у Римі. Григорій Крук дуже хотів створити портрет тоді вже людини-легенди політичної боротьби та релігійної стійкості, адже Йосиф Сліпий прибув у Європу після довгих років радянського ув’язнення в Сибіру. Для Крука спілкуватися та створювати скульптуру Патріарха було великою честю. Митець у його особі бачив вільну нескорену Україну. І скульптурний портрет вийшов вдалим. Згодом Патріарх влаштував Григорієві Круку аудієнцію в Папи Павла VІ (1897-1978, Папою був з 21 червня 1963 до 1978 — авт.). І український митець створив скульптуру Понтифіка. За виконані роботи уродженець прикарпатського Братишева і вже всесвітньовідомий митець у 1964 році отримав диплом та медаль Ватикану.
Протягом життя Григорій Крук створив тисячі малюнків 350 скульптур, що сьогодні зберігаються у паризькому Луврі, лондонському Британському музеї, у престижних збірнях Рима, Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто, Пекіну, Анкари, Единбурга, Відня. Незважаючи на європейську славу, митець ніколи не забував про свій рід, своє коріння. Він створив чимало скульптур відомих українців, зокрема святого рівноапостольного князя Володимира Великого, королеви Франції Анни, доньки князя Ярослава Мудрого, гетьмана Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Василя Стефаника тощо. Також допомагав українським емігрантам, співпрацював з Українським Вільним Університетом у Мюнхені. До речі, Григорій Крук ніколи не приймав жодного громадянства, хоча таке йому пропонували в Німеччині, Франції й Канаді. Митець залишався українцем, незважаючи на радянську окупацію рідної держави. А ще знаний скульптор не забував про односельців. Зокрема листувався з сусідом Миколою Павлюком.
5 грудня 1988-го, у віці 77 років, Григорій Крук закінчив свій земний шлях. Похований митець у Мюнхені. У рідному Братишеві є музей на його честь, пам’ятний знак. А 30 жовтня 2011 року, в день сторіччя митця, в селі відкрили пам’ятник Круку. Автор монумента – відомий івано-франківський скульптор Володимир Довбенюк.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
Світлина з архіву братишівського музею
