У 1999 році мене прикувало до ліжка. Покрутило ноги так, що не міг спати. Кричав від болю, просив собі смерті. У той час я був радянським чудовищем, яке до Бога не зверталось зовсім, проте вірило нашій медицині. Лікування ні в обласному центрі, ні в Моршині результату не дало. А вдома – дружина, діти, в селі – старенька матір… Всі потребували моїх рук. А я не міг ходити. Всі думали, що я прикидаюсь, не так вже й погано почуваюсь. Долікувався так, що з’явилась алергія у страшній формі, мав спазми, приступи, нічого не міг їсти.
Аж тоді я вирішив піти до храму. Жив від нього за 150 метрів. Ту дорогу з паличкою я долав цілу годину. Поки доходив до святині, то упрівав так, що сорочку можна було викручувати. Йшов, як інвалід, ноги тряслися. Я був радянською потворою, яка йшла до Бога лише тому, бо на серці була тривога.
У церкві Матері Божої Неустанної Помочі в Івано-Франківську в 2002 році служив редемпторист о. Леонід Григоренко. Він завжди радо мене зустрічав і щодня молився наді мною. Ще півтора року я мордувався, а тоді стало набагато легше. Рано і ввечері я йшов до церкви. Починав потроху працювати, не зважаючи на біль, бо вдома мав трьох студентів, треба було чималих коштів. Ще переніс в тому часі дві операції на пахову грижу. А тоді настало зцілення. Господь через молитви о. Леоніда Григоренка оздоровив мене повністю.
Згодом я переїхав жити в с. Старуня Богородчанського району, звідки походили мої батьки. Щодня дякую Господеві за Його безмежне милосердя, дари й опіку наді мною та всією родиною.
Василь ФАФЛЕЙ.
