Ми всі добре знайомі з поетичною творчістю Тараса Григоровича Шевченка ще зі школи. Але Шевченко – монумент українського мистецтва, перший на той час сміливець, який у своїх картинах зображав реальність тогочасного суспільства. Про його творчість можна писати трактати, проте сьогодні хочемо відкрити вам художній феномен Шевченка, якого досі нікому не вдалося перевершити.
Про мотиви створення найзагадковішої української постаті – Катерини та художню творчість Тараса Григоровича Шевченка поділилася Тетяна Маник – вчений секретар Музею мистецтв Прикарпаття, де сьогодні виставлено оригінали великих творінь Кобзаря.
Творчість Тараса Шевченка досі досліджується, містить багато здогадок та викликає часті суперечки. Івано-Франківську пощастило вперше побачити творчість українського генія на власні очі. Заходячи до художнього музею, перша картина, яка відразу привертає увагу, – яскрава постать Катерини. Її сумний взір та втомлена постава одразу викликають любов до Шевченка, який так полум’яно підносив і захищав культ материнства.
В чому таємниця «Катерини»?
Річ у тому, що Тарас Григорович живе в той час, коли на жінку є два полярних погляди. Жінка, як багатодітна дружина, кума, хрещена, яка є повноцінним членом суспільства. А є жінка-покритка, яка народила дитину без шлюбу і, позбавлена участі в суспільстві, публічно осоромлена, залишається без будь-якої підтримки. Багато цих жінок закінчували життя самогубством. Шевченко – перший художник того часу, хто насмілився промальовувати та проговорювати у своїх творах і картинах гострі соціальні суспільні проблеми.
«Катерину» митець створив у 1842 році під час свого навчання в Петербурзькій академії мистецтв для колекції картин Григорія Тарновського. У листуванні з паном Григорієм Шевченко писав про «Катерину», яку він малював за мотивами однойменної повісті (1838 рік). У своїй поезії Тарас Шевченко говорить про долю цієї маргіналізованої жінки-покритки. Починає від Катерини, яка закінчує життя самогубством, згодом пише «Наймичку», де Ганна знаходить інший спосіб виходу із ситуації, вже виховуючи свою дитину. Наприкінці життя він пише «Марію», де подає новозавітний переказ про Богородицю Марію, підносячи роль матері, яка супроводжує свого Сина до самого кінця. Все свідоме життя Тарас Григорович йде до вирішення проблеми.
Катерина, зображена з припіднятим подолом спідниці, що демонструє її особливе положення, прощається зі своїм москаликом. Зламана гілочка біля її ніг є символом нещасливої долі цієї жінки. Постать Катерини дуже світла, щоб привернути увагу глядача. Внизу в правому кутку можна прочитати напис: «Шевченко, 1842», але це не підпис автора. Власник картини Григорій Тарновський одягнув зображення в пишну раму, під якою якраз і сховався оригінальний підпис художника. Оскільки Тарновський хотів продемонструвати, що картина намальована самим Шевченком, який тоді був мегапопулярною персоною, то власноруч залишив підпис – «Шевченко».
Надважлива деталь картини – положення ніг Катерини, яке точно відтворює положення ніг Сикстинської Мадонни італійського живописця Рафаеля Санті. Таким чином Шевченко створює алюзію Мадонни. Він хоче піднести покритку до рівня святої, підвищити її. Адже вона також мала б стати матір’ю, що в його розумінні є беззаперечною святістю.
Родинність також викликала у митця дуже теплі почуття, була чимось святим, ідеалом, до якого він постійно прагнув, але так і не зміг досягнути. Тож, у 1843 році олійними фарбами зображає українську селянську родину, як алюзію на Пресвяту Родину, зображаючи чоловіка, жінку і дитину. На задньому плані залишається дідусь, що демонструє співжиття усіх трьох поколінь.
Художній шлях митця – невтомна еволюція
Творчий доробок Тараса Шевченка можна умовно поділити на три стилі, перший з них – класицизм, що був притаманний Академії мистецтв (ще називався академізмом). Він зображав античні, міфологічні теми та літературні сюжети, але залишався трохи відірваним від реального життя. Від академізму художник поступово переходить до романтизму, де наслідує відомого Карла Брюллова. Технічно його живопис можна назвати брюлловським, але сюжети художник черпає з реального життя. Згодом Тарас Григорович займає свою позицію в критичному реалізмі, його називають майстром реалістичного пейзажу і він починає працювати над роботами, які піднімають гострі соціальні тематики. Зокрема, однією з серій робіт є «Притча про блудного сина», і звісно – «Катерина».
Колористика і техніки Тараса Григоровича
Тарас Шевченко дуже органічно розвивається у використанні кольору. Якщо в академічному живописі він використовує всю палітру олійних фарб, то у 1845-1847 роках переходить до звуження палітри, згодом – до двоколірності, а пізніше – й до монохромного живопису (один колір). На виставці можна побачити роботи, створені одним кольором – сепією (для зображення землі) та індиго (для неба). За допомогою одного лише кольору Шевченко вмів показати світлотінь, форми і все те, що характеризувало зображуваний об’єкт.
Геніальність Тараса Шевченка передусім у тому, що він досконало володів абсолютно різними техніками образотворчого мистецтва – був прекрасним графіком, рисувальником, акварелістом та офортистом (створення гравюр). Він був одним із небагатьох, хто займався акватинтою (метод гравіювання на металі). Його живопис неперевершений – академічна манера виконання у поєднанні з сюжетами з реального життя. І саме його смілива творчість справила вирішальний, визначальний вплив на українське відродження. Його майстерність вважають технічно досконалою, а його манеру виконання й досі важко перевершити. Попри велику кількість талановитих художників Тарас Григорович Шевченко залишиться найвидатнішим художником України.
До 21 листопада є виняткова можливість познайомитися з українським генієм у його художніх витворах, заглянути в душу українського народу, що відобразився в очах Тараса Григоровича, або ж Катерини. Чи почути, що промовляють безмовні пейзажі та портрети XIX сторіччя.
Виставка проходить у Музеї мистецтв Прикарпаття м. Івано-Франківська за адресою: майдан Шептицького, буд. 8.
Вікторія ГАВАЛЕШКО.
