Непросте життя Лесі Кащук змінили постійні молитви та … кіт зі смітника
«Бог часто допомагає тим, хто з довірою та покорою просять Його про зміни в житті. Так незвично, що жодній, наймудрішій людині в світі, цього не збагнути. Та на те Він і є Всевишнім», — згадує про неймовірну Божу допомогу й життєву пригоду Леся Кащук, вірна і добра дружина, мати 7-річних дівчаток-двійнят Марії та Зоряни і власниця… кота Мурка, якого, на думку жінки, їй сам Бог послав на допомогу.
У 25 років Леся зосталася сиротою. Її батьки поверталися з відпочинку на морі. На трасі між Тернополем та Івано-Франківськом у них врізалася вантажівка, водій якої заснув за кермом. Не вижив ніхто.
«Я майже не пам’ятаю той чорний день, — витираючи сльози, згадує жінка. – За тілами їхала удосвіта з двома сусідами. Далі лише уривки спогадів: морг…, міліціонери…, «Це ваші батьки?»…, падаю…, різкий запах спирту… чому так багато людей? Будинок трауру, багато людей у чорному, кілька родичів, яких майже не знаю… дві труни, в них мамуся з татусем. Їх… виносять. «Ві-і-і-ічна-а-ая па-а-а-м’я-ять!», останні удари землі об труни в ямі. Все!».
Отямилася Леся вже удома, біля неї сиділа найближча подружка Світлана, яка ненадовго переїхала до згорьованої дівчини. Минув рік після похорону, а Леся й далі ходила чорніша від тіні. Рятували лише щоденні довгі молитви за душі батьків та постійні відвідини храму. «Я не можу вже більше в тебе жити. Мій Сашко… запропонував одружитися, і ми будемо готуватися до весілля. Та й тобі раджу подумати про знайомство з тим, хто стане опорою в житті, бо ж твої батьки мріяли побачити тебе красивою нареченою, тішитися онуками», — почала відверту розмову з подругою Світлана.
Леся розізлилася: як вона може таке говорити, адже вона втратила найдорожчих. Які знайомства? Яке кохання-зітхання? Яка сім’я? А ще гірким полином віддавало від минулих невдалих стосунків з одногрупником Віталієм, який поїхав з родиною у США і забув про подружку. А вони ж планували створити родину.
З важкими думками і невимовним болем утрати Леся пішла до церкви. Там довго плакала і молилася, просила Бога та Діву Марію, аби допомогли та вели у житті, бо ж вона дуже самотня, має лише далеких родичів, яких і не пам’ятає, а також подругу, яка виходить заміж. А ще під час Сповіді дівчина щиро розповіла священникові про своє горе і почула такі слова: «Бог настільки предивний, що може допомогти вам за мить, або навіть за роки. Усе залежить від Його волі й ваших щирих прагнень, молитви і чистої душі та відкритого на Божу волю серця». Леся вирішила відтепер молитися про майбутнього чоловіка та створення родини.
Минули місяці, але жоден потенційний навіть друг, не те, що наречений, у її житті не з’явився, хоча Світлана з чоловіком кілька разів знайомили її з молодими чоловіками. Та дівчині жоден не припав до душі. Зате вона знайшла… пухнастого хвостатого друга – Мурка. Дівчина спіткнулася об худого сіро-чорного смугастого кота, коли виносила сміття. Бідолашний кіт так занявчав, що дівчина аж підскочила, за мить він уже плентався слідом за Лесею. Та брати тварину з собою вона не планувала, але кіт не відставав ще й кричав. Довелося прихистити нахабу. І вже швидко Леся так звикла до пухнастого «співмешканця», що не уявляла без нього життя. Невдовзі на одній з вечірніх прогулянок кіт зник. Дівчина бігала, кликала його, врешті сіла на лавку й гірко заплакала, що не зуміла вберегти Мурка. Раптом почулося пронизливе нявчання. Мурко біг стежкою з сусіднього двору. Дівчина кинулася до кота, швидко взяла на руки і чимдуж побігла додому, думаючи, як покарати втікача. Але Мурко викрутився в’юном, стрибнув на землю і знову побіг… Догнала його у сусідньому дворі. Кіт сидів біля лавки, на якій лежав якийсь чоловік.
«Ти хочеш, щоби я подивилася на цього, мабуть, п’яницю? — сказала Леся. — Добре, подивлюся, навіть підніму, хоча… страшно. Ей, ішли би ви додому, проспалися».
«До, мо, му, міть», — ледве спромігся сказати чоловік.
Лесі було дивно, де він так начаркувався, бо начебто виглядає добре і одяг чистий. Ой, та він нього і спиртним не тхне. Невже хворий?.. Раптом руки чоловіка безсило повисли, і він скотився з лавки. Леся підтримала, з кишені випав дорогий телефон. Дівчина негайно викликала швидку. На щастя, лікарі приїхали вчасно, чоловікові й справді потрібна була допомога: у нього стався інсульт. За документами, які знайшли у хворого, медики з’ясували, що його звуть Володимир Кащук, йому 30, місцевий. Один з медиків сказав, що Леся стала для нещасного рятівницею, бо вчасно викликала допомогу. Тепер у пацієнта є шанси одужати і не мати негативних наслідків після хвороби. Радісна дівчина з котом повернулася додому, а наступного дня пішла в лікарню, бо дуже хотіла дізнатися, як почувається врятований.
Чоловік був ще в реанімації, але медсестра розповіла, як лікарі не знали що з ним робити і телефонували на різні номери з його мобільного. Додзвонилися до сусіда хворого. Той прийшов та дуже просив лікарів поставити на ноги друга. А ще розповів, що Володя довго працював за кордоном, родини не мав. Як і в Лесі, його батьки трагічно загинули в ДТП.
Дівчина вирішила підтримати врятованого, приходила до нього щодня. Коли Володимир дізнався, хто його врятував, то довго тримав Лесю за руку, намагався щось сказати і… плакав. Дівчина, аби підбадьорити хворого, розповіла, що своїм життям він має завдячувати не їй, а Муркові. Чоловік попросив її принести хвостатого рятівника. Мурко одразу стрибнув на ліжко врятованого, сховався під ковдрою і не хотів повертатися до господині.
Молоді люди, об’єднані бідою та радістю одужання, стали добрими друзями. Коли Володя повернувся з лікарні, Леся з Мурком влаштували йому справжнє свято з тортом та піснями під гітару. Щоправда ввечері кіт «збунтувався» та не хотів повертатися додому. Лесі довелося залишити його у нового друга. Так вони почали зустрічатися частіше, і згодом чоловік освідчився рятівниці.
…Перед вінчанням Леся згадувала про свої прохання до Бога про родину, про те, як молила Господа про чоловіка, а отримала… кота, який привів її до нареченого. Про це дівчина розповіла священникові. Той засміявся, а згодом уже серйозно сказав, що це могло бути співпадіння, а могла бути й воля Божа, бо ніхто ж не знає, як і через кого діє Творець.
Нині кіт — друг для доньок Лесі й Володі. Під його муркотіння вони засинали у перші місяці життя, тримаючись за нього, вчилися ходити, а згодом ганяли його і добряче скубли спину й хвоста, одягали ляльковий одяг, садили в дитячі візки, колисали та старанно виводили колискових. Тепер дівчата діляться з ним своїми шкільними таємницями…
Сабіна РУЖИЦЬКА.
