Кожен з нас пригадує період Різдвяних свят у 2021 році, коли Прикарпаття переживало сплеск захворюваності на коронавірусну інфекцію: лікарні були переповнені, а статистика смертності невпинно зростала.
Родина Наталії Литвіняк із Бурштина пройшла нелегкий шлях у боротьбі з коронавірусом і перемогла. Ми познайомились із Наталею на прощі в Меджугор’є. Дізнавшись про те, що я журналістка газети «Нова Зоря», жінка розповіла історію свого батька, який у прямому сенсі повернувся з того світу.
Видима сторона
«Мій тато, Володимир Йосифович Литвіняк, в середині лютого прийшов додому і розповів: «У нас на роботі всі хворі, багато хто вже лежить у лікарні». Ми з братом вирішили, що йому краще взяти відпустку за власний рахунок. Тато у вівторок написав заяву, а ввечері у нього піднялась температура до 39С. У середу він звернувся до сімейного лікаря, йому встановили діагноз (бронхіт) і відправили лікуватись додому. Через день у тата почалась задуха. Він знову звернувся до лікарів, зробив рентген, стан погіршився. Вихідні провів у терапії, а з понеділка – в інфекційному відділенні. Потім була реанімація. Коли тато туди йшов, то подивився в небо і сказав до мами: «Маруся, чекай мене, ми скоро зустрінемось». (Мами не стало чотири роки тому).
Ми з братом хотіли перевести його до лікарні в Івано-Франківська. Але тоді я зрозуміла, що для Бога немає нічого неможливого: якщо Він має врятувати батька, то це станеться і в нашому місті.
Тато перебував на штучній вентиляції легень, оскільки самостійно дихати не міг. Двічі на тиждень приїжджав професор з обласного центру, щоб контролювати стан та призначення лікування. Брат його запитав: «У тата є шанси одужати?». На що лікар відповів: «Один відсоток зі ста!».
Я, з дозволу лікаря, перебуваючи в реанімаційному відділенні біля тата, почала молитись: «Боже, якщо Ти захочеш, то зможеш перемінити цей один відсоток на 99». Ці слова були постійно в моєму серці.
З 22 лютого тато перебував на апараті ШВЛ. І аж 5 березня, в день народження тата, Господь зробив для нас подарунок: його легені ледь-ледь почали дихати самостійно. Однак батько й далі був у критичному стані. Одна з медичних працівників, дивлячись на наші молитви й прохання, сказала: «О, ми тут бачили багато смертей! Навіщо ви так часто звертаєтесь до Бога?». Вона була переконана, що з таким діагнозом не виживають. «Що в людей неможливе, те можливе в Бога», – вірили ми.
Молитовна армія
У той день, коли тата перевели в реанімацію, а саме 22 лютого, медичний капелан о. Юрій Будзович посповідав його, запричастив, здійснив єлеопомазання. Щодня відвідував його у реанімації, приносив Святе Причастя і молився за його зцілення. Оскільки мені дозволили бути біля батька, то я увесь час вголос читала уривки з Євангелія і псалми. Я зателефонувала до о. Петра Кобаля із Закарпаття, включала гучний зв’язок і тато слухав, як священник молився за його одужання. Отець Порфирій ЧСВВ з Підгорецького монастиря передав нам свячену воду. Тато її пив, омивав обличчя, я варила на ній йому їжу. Також мастила його цілющим миром із Єрусалиму.
Моя та братова родини, наші друзі (понад 20 осіб) об’єднались у спільній молитві. Щовечора з 22 години до опівночі, коли я приходила з лікарні, ми вмикали конференц-зв’язок і всі спільно вголос молились вервицю (чотири таємниці), 40 разів «Отче наш», Дев’ятниці до Святих: Юди-Тадея, Шарбеля, о. Піо, св. Антонія. Ми та наші друзі замовляли по багатьох храмах Служби Божі за оздоровлення нашого тата Володимира. У соцмережах (фейсбук, інстаграм, групи у вайбері) я та мої друзі написали прохання про молитву, яке так часто поширювали, що воно повернулась до мене по колу від невідомої мені людини (за що дякую усім небайдужим). Велику духовну підтримку та піклування надали декан Бурштинський о. Дмитро Шмігель та мої друзі з молитовної спільноти «Твори добро». У нашому наміренні молились мешканці з Меджугор’є, а також відома родина Патрік та Ненсі. З цього святого місця в час хвороби батька мені передали два образки та вервичку.
«Зцілення в Ісусі»
Ми розуміли, що тато може померти кожної секунди. Три тижні він був у критичному стані. Ми погоджувалися з Божою волею, але думали лише про одне: потрібно врятувати його душу. Під час хвороби в нього стався інсульт: порушилась мова, він наново вчився їсти, ходити, говорити. Ще на місяць його перевели в терапевтичне відділення…
Додому батька виписали аж у травні, на 79-й день від початку хвороби. Люди, котрих ми з братом не знали, але тепер вони – наші духовні друзі, допомогли нам придбати кисневий концентратор та ліки. Тато проходить реабілітацію, час від часу дихає апаратом вдома. З кожним днем йому стає легше. Він також почав багато молитися. Ми щодня дякуємо Богові за щасливий фінал – його одужання.
Мені часто сниться мама. Я вірю, що вона також молилась з нами всіма. Також у наміренні одужання тата я замовляла 30-денну молитву за душі, терплячі в чистилищі (григоріанку). А нашу родинну молитовну групу ми назвали «Зцілення в Ісусі».
Молитву ми не припинили й досі, хоча вже листопад. Тепер ми молимось за інших хворих, які просять нас про молитву, щоразу дякуємо Богові за татове зцілення та за всіх, хто одужав після нього. Упродовж усього цього часу ми не шукали своєї волі, а лише Божої. Ми вірили, що Господь зробить для нас усе можливе: чи тато вижив би, чи ні. Багато лікарів стали для батька ангелами, які Божими руками його лікували! Ми вдячні всім і кожному.
Записала Юлія БОЄЧКО.
Коментарі
Юрій Манівчук, завідуючий відділенням інтенсивної терапії Бурштинської ЦМЛ:
- Стан пацієнта був критичний, він пройшов сіпак-терапію, оскільки його організм самостійно не справлявся. Він отримав багато медикаментів, переніс інсульт. Тішило те, що 62-річний Володимир Литвіняк був дуже слухняний, виконував усі інструкції медиків. Це унікальний випадок, коли ми справилися з цією страшною хворобою. У нас найкращі враження від пацієнта та його родини. Кожен має шанс жити, а пан Володимир, можна сказати, ще раз народився.
Надія Конопада, завідуюча терапевтичним відділенням Бурштинської ЦМЛ:
- Це був дуже важкий випадок. У пацієнта рівень кисню в крові (сатурація) знизився до 85-87. У реанімаційному відділенні він пробув 48 днів, 30 з яких – під апаратом ШВЛ, Covid вразив легені на 95-97%. У терапію був переведений у важкому стані, через інсульт не міг ходити, розмовляти, йому проводилася дихальна гімнастика. Зараз у нього нормальна кардіограма, продовжує приймати ліки вдома. З Божою і нашою допомогою він живе. Це найбільша для нас нагорода.
Отець Дмитро Шмігель, декан Бурштинський:
«На світ зійшло велике випробування, тому маємо кожного дня молитися за дар життя, а в часі хвороби — не втрачати віри, а ще більше навертатися до Церкви. Є спеціальні молитви, які читаються в часі пандемії і хвороб, але людина може використовувати й особисті молитви, які йдуть від серця. На прикладі хвороби і одужання нашого парафіянина Володимира Литвіняка ми справді бачимо втручання Бога. Після хвороби найкращою його подякою були Свята Сповідь та Причастя».
