Ковід-19 з’явився несподівано, та вже тривалий час існує поруч з нами усіма. Ця підступна хвороба є викликом не лише для медичних працівників, які безпосередньо борються з коронавірусом, але в певній мірі – для всіх нас, принаймні в морально-етичному аспекті. Хочу трохи про це поміркувати, бо то дуже нині актуально.
Мабуть, найбільше проблемних ситуацій виникає з вакцинацією. Люди поділились на два табори – «за» і «проти» вакцинації. Часто і ті, й інші агресивно відстоюють свою позицію, з ненавистю ставлячись до «тих інших». Ось типова ситуація: вчителька нарікає у фейсбуці, що закрили школу через кількох осіб (і називає їх імена), які, мовляв, сякі-такі, все зіпсували, бо не хочуть вакцинуватися. Нехай тепер усі знають, які несвідомі є у їхньому колективі…
Сварки, взаємні образи на цьому ґрунті захопили не лише невіруючих осіб, а й християн, між якими іноді доходить навіть до серйозних конфліктів: деякі вважають щеплення справою доброю, інші – ледь не диявольською. Одні стверджують, що вони як християни можуть покладатися лише на всемогутнього Бога, а не на лікарів, не на якусь там підозрілу вакцину, яку не встигли і належно випробувати, отож, якщо Бог хоче їх врятувати, то врятує і так, без щеплення або й взагалі без лікування («Що там ті лікарі знають?»). Інші впадають в другу крайність: на Бога зовсім не уповають, ніби Він дуже далеко, в них Богові приділяється в кращому випадку півтори години в неділю у церкві, а все інше щоденне життя наче не має до Бога прямого стосунку, це їх приватна справа.
Мабуть, нині найважливіше у всій тій колотнечі не дати себе втягнути у ці конфлікти, не дати маніпулювати собою, але водночас і подбати про своє здоров’я і, наскільки це можливо, уникнути небезпеки заразитися небезпечною хворобою та заразити інших.
Власне кажучи, вакцинуватися чи ні – має бути вільним вибором кожної людини. Однак лише невелика частина з нас живе відокремлено і мало спілкується з людьми, скажімо, у гірських селах. У деяких з нас вже сама професія передбачає тісне спілкування з сотнями, а то й тисячами людей. І тут вибір зробити непросто…
А взагалі ця нова хвороба поставила нас в ситуацію, коли ми всі маємо дотримуватися певних обмежень, носити маски, дотримуватися дистанції, тобто коли всі ми не можемо робити, що заманеться і бути абсолютно свобідними. Колись видатний французький письменник та філософ Франсуа Ларошфуко сказав: «Моя свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс сусіда», маючи на увазі – «Моє право закінчується там, де починається право іншого».
І ще трошки про оту свобідну волю і вільний вибір, але в іншому контексті. Найбільш гірко чути історії про важкохворих у реанімації, які не хочуть прислухатися до прохань лікарів, бо ті начебто тиснуть на їхню волю, їх обмежують. Деяким впертим хворим не подобається, що їм зовсім не дозволяють рухатися, як вони звикли, вони не хочуть підкорятися вказівкам і сумирно лежати, бо дотепер у житті робили все, що хотіли, і ніхто їм не перечив. І тільки-но медпрацівники відійдуть, намагаються самостійно піти у туалет. Цих кілька кроків до туалету часто виявляються смертельними. І кількість «туалетних» смертей росте і росте…
Всі ми знаємо заповідь «Не убий!». Вона стосується не лише безпосередньо вбивства, а й «тонших» форм цього гріха, як-то, наприклад, недбальство щодо свого здоров’я чи життя та здоров’я людини, яка є поруч. Тут уже кожен має замислитися, як вчинити мудро і відповідально. Якщо я є у групі ризику чи якщо я постійно контактую з великою кількістю людей, але не хочу вакцинуватися – чи не буде це недбальством щодо здоров’я мого та інших людей, хоча б членів моєї родини? А якщо за станом здоров’я мені вакцинуватися не бажано, можливо, це великий ризик – і це буде великою загрозою для здоров’я, то чи не виявиться недбальством зважитися на щеплення? Ці питання неоднозначні, треба все зважити на шальках терезів. Але, мабуть, однозначно є недбальством відкладання звернення до лікаря, зволікання.
…Осінь – пора весіль. Знайомий водій розповів, що у вихідні тепер постійно працює – підвозить своїм автобусом гостей до місця, де відбувається бенкет. Каже, весілля гуляють широко, гостей запрошують щедро, весілля знову стали такі ж багатолюдні, як і в доковідні часи. А от страх, який був перед новою хворобою спочатку, потрохи зник: люди веселяться, не надто дбаючи про засоби захисту й безпеки – як працівники ресторанів, так і їх гості, не відчуваючи відповідальності за себе та за інших. А тим часом штам «Дельта» дуже небезпечний, частіше призводить до важких наслідків та ще й більш заразний, ніж попередні. Лікарям нестерпно дивитися, як пацієнти з важкими ускладненнями довго мучаться, поки вмруть. Думаю, християни не мали б так явно наражати на небезпеку себе й ближніх… Звичайно, кожного охороняє Ангел-хоронитель, але чи це не злочинно – так легковажити? Думаю, Ангелам це також не дуже подобається…
Є ще одна важлива Божа заповідь, яка закликає нас не казати неправди. В цьому контексті варто сказати, що поряд з об’єктивною, правдивою інформацією на тему поширення коронавірусу у ЗМІ, в соцмережах з’являється багато інформації не лише неперевіреної, а й навмисно вигаданої чи сфальшованої, і то з певною метою – маніпулювати людьми, залякати, посіяти страх, паніку, збути певні товари, ліки тощо. Прикро, що християни часом наївно вірять у найдивніші дурниці, не шукаючи правди, не намагаючись збагнути справжній стан речей, тішачи себе ілюзіями. Багато християн з жаром переконували мене, що коронавірус – баєчка для наївних, спосіб нагріти руки для бізнесменів, гарна вигадка для політиків задля одурманювання мас, а офіційній інформації ніколи не можна вірити. Вони мали внутрішній страх перед новою загрозою – і переконали себе, що її просто не існує, щоб комфортно й спокійно почуватися. Бо тривожна реальність їм не пасувала до світу, який собі створили, а вигадана неправда якраз підійшла.
Або ось дуже поширена ситуація: вироблення фальшивої посвідки про проведену вакцинацію. Багато людей сьогодні виготовляють, продають, купують чи застосовують фальшиві сертифікати з наміром когось ошукати. Чи це введення в оману є гріхом? Чи треба з цієї неправди сповідатися? Варто, щоби священники порушували ці всі «ковідні» теми у своїх проповідях.
Між іншим, фальшивий сертифікат може зіграти недобру роль, коли невакцинована особа захворіє коронавірусом. Деякі з таких хворих не признавалися в лікарні, що не були щеплені, воліли сказати неправду. Але кажуть, що щеплених раніше і ще не щеплених пацієнтів треба лікувати іншими препаратами… Та як би там не було, але й тут не варто брехати.
Страх перед важкою хворобою, страх перед побічними діями вакцини, непроста ситуація в суспільстві… Іноді важко розібратися, знайти добрий вихід. Але, мабуть, у кожній ситуації треба залишатися християнином, просити Бога дати мудру пораду, мудру думку, та й покладатися на Бога в розв’язанні навіть найважчої ситуації. Для християнина є два основні вектори – любов до Бога і любов до ближнього. Мабуть, саме в такому контексті варто приймати будь-які рішення, а також усвідомлювати свою відповідальність за себе і за своїх ближніх.
Олена ВИНОГРАДНА.
