Було це за німецької окупації на Різдвяні свята 1942 року. Хоч було сутужно, але люди колядували, відвідували свої родини, односельчан. Отець Дмитро Грабець у церкві св. Кирила і Методія урочисто вітав жителів містечка з Різдвом Христовим, закликав до терпіння, толерантності, любові.
На одній із Літургій німецький офіцер Петер Кремер, комендант німецької влади в Обертинській та Городенківській волості, закликав господарів здавати «контиґент» – сільськогосподарську продукцію для потреб Вермахту.
Під старий Новий рік ще з прадавньої традиції ходила по Обертину Маланка – і то не одна. Обертинська «маланка» – це чималий гурт ґаздів, хлопців-жартунів, що налічує до 30 учасників.
Маланкарів збирали в хаті Михайла і Теклі Яциків. Йосип Фалдина та Антон Яцик одягали учасників дійства в костюми, фарбували, робили «макіяж». До гурту маланкарів входили пан з панею, гуцул з гуцулкою, дід з бабою, рабин, циган з циганкою, жид із жидівкою, «Старий рік», «Новий рік», два козаки, ведмідь, погонич, коза, селянин, лікар, пастушки, музиканти та інші. Під час відвідин господарів маланкарі по черзі вінчують, танцюють вальс, вальку, коломийку, колядують. Вдячні господарі віддячують маланкарям за їхнє дійство продуктами та грошима.
З першою колядою «слобідська», «зачорнявська», «центрова» «маланки» Обертина йшли до священника. Така традиція в містечку. Йосиф Фалдина був перебраний на пана, а Антон Яцик – на пані. Пані мала велику модну сумочку, куди клала гроші за коляду. З цієї суми після свят половину давали на церкву, а за другу – робили гостину з танцями.
Заколядувала «маланка» в резиденції отця Дмитра. За великим столом було багато гостей. В чільному місці офіцер Петер Кремер, поряд староста Обертинської волості Євген Ковцуняк, заступник Іван Кобилянський, війт Антон Погорілий та комендант місцевої української поліції Михайло Романиця.
Щоб здивувати та розважити німців, пан Романиця запросив «зачорнявську маланку» до будинку волосної поліції. Заколядувавши на резиденції в польського ксьондза біля костелу Петра і Павла, маланкарі побачили Антона Штангрета, заступника коменданта поліції. Він сказав, що німці гостяться в комендатурі поліції – колишньому будинку єврея Зоргера та попросив, щоб ґазди були чемними і ввічливими, не показували лишні «фіґлі».
Колядники увійшли до великої зали. Близько двадцяти німців сиділи за довгими столами, повними від наїдків. Поряд сиділи службовці української поліції. Настрій в усіх був святковий. Заколядували! Йосип Фалдина, що був паном, зачитав привітання на німецькій мові. Німці з цікавістю продовжували дивитись на театралізований виступ гурту. Весело зааплодували, як циган із циганкою заспівали пісню по-німецьки, яку їх навчив австрійський офіцер Дмитро Городчук (Козловський).
Знову заграла музика. Маланкарі пустились в танок. Німці викрикували: «Гут! Гут!». За вальсом зазвучала полька, потім танго, коломийка. І все б закінчилось добре, якби не Антон Садов’як, якого в Обертині кликали – Тонько «Лихо». Він грав того хвостатого, що з ріжками. В артистичному пориві чоловік вискочив на кухню і як на зло перевернув велику сковорідку, в якій смажились ковбаски. Від розлитого жиру гаряча плита зайнялась полум’ям. Почав горіти і верещати сам Антон. Зробився рейвах. Настрашені та задеревілі маланкарі, бачачи, як німці хапають нагайки, кинулись до виходу. Німці періщили тих, хто впав біля дверей, заплішивши собою вихід. Ледве хлопці втекли. А наступного дня до коменданта Романиці зносили хто сало, хто ковбаси, хто шнапс, щоб відкупитися за прикрий випадок. Отак обертинці заробили за колядку в німців.
Зі слів нині вже покійних Йосипа Фалдини та Антона Яцика
записав Роман Яцик.
с. Обертин.
