Невидима війна та її невидимі герої

0
74

Кому, як не нам, українцям, добре відоме поняття невидимої війни. Хтось її називає гібридною, хтось – українсько-російською, а найбільші «патріоти» називають її внутрішнім конфліктом. Але як би війну на Сході України не називали, страшна суть її незмінна: ми вже багато років поспіль живемо поруч з нею, не помічаючи, що десь стріляють і десь умирають люди – чиїсь діти, батьки. Хтось віддає життя, залишаючись невідомим героєм для більшості, та невимовним болем і смутком – для найрідніших.

Сьогодні ми зненацька опинились посеред ще одного невидимого конфлікту: це боротьба з Ковід-19. Як багато спільного я помічаю. Ще зовсім недавно більшість з нас складали плани на літо, діти з нетерпінням чекали останнього дзвоника, шкільного випускного… І все рухнуло в один день. Сьогодні не маємо певності ні в чому.

Вже декілька місяців триває ще одна невидима війна. А яка була до неї готовність? Та така сама, як і до війни на Сході України. Ніяка. Наші лікарні виявились повністю незабезпеченими захисними костюмами та масками, не було протоколу лікування, не було тестів для виявлення вражених на Ковід-19 пацієнтів. І як завжди, поки держава обдумувала план дій, у боротьбу кинулись волонтери. Вони за власний кошт привозили до лікарень все необхідне, допомагаючи тим, хто був і є на передовій цієї боротьби.

Сьогодні кожен п’ятий, вражений на Ковід-19, – це медик. В перші тижні лікування хворих на коронавірус медики часто користувались саморобними масками та костюмами, які в шалених темпах шили волонтери. Вони йшли на «передову» беззахисними, наражаючи на ризик себе та своїх домашніх. Багато хто сходив з поля бою, адже мізерна зарплата і ризик були не співставними. А хтось залишився на передовій від початку і до сьогодні.

З нагоди професійного свята Дня медика ми поспілкувались з однією з таких «невидимих героїнь» – Уляною Мирославівною Павелик, терапевтом центральної міської клінічної лікарні м. Івано-Франківська та гастроентерологом Лікувально-діагностичного центру св. Луки.

– Уляно Мирославівно, коли до Вас у терапевтичне відділення ЦМКЛ Івано-Франківська почали поступати хворі на невідому досі інфекцію, від якої й дотепер не існує чіткого протоколу лікування, чи не було Вам страшно? Адже Ви все-таки не є лікарем інфекціоністом…

– Я дуже добре пам’ятаю березень 2020 року… Спостерігаючи по телебаченню за подіями, які на той час відбувалися в світі (Китай, Італія), напевно, до останнього надіялась, що нашу країну ця проблема з коронавірусом омине. В нашому терапевтичному відділенні завжди лікувались пацієнти з різними патологіями: шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, дихальної системи. З пневмоніями ми мали справу дуже часто.

Але вже в середині березня 2020 року в наше відділення почали госпіталізовувати пацієнтів з досить своєрідними симптомами. Окрім кашлю, задишки та високої температури тіла, яку важко вдавалось нормалізувати, пацієнти скаржились на втрату смакових та нюхових відчуттів. Всі ці скарги супроводжувала, в свою чергу, досить специфічна рентгенологічна картина – «матове скло», яка характерна для вірусної пневмонії. Саме тоді почали розуміти, що це дуже схоже на картину, яку описують закордонні колеги лікарі. Ми дещо розгубилися, адже на той момент медичний персонал не мав визначеного чіткого клінічного ланцюжка, як діяти в таких випадках. Тест-систем у нас ще не було, а незабезпеченість на той момент засобами індивідуального захисту (респіраторами, щитками, комбінезонами) не додавала впевненості.

– Ви працюєте по суті в гарячій зоні, постійно перебуваючи в контакті з хворими на Ковід-19. Таким чином Ви не лише самі наражаєтесь на небезпеку, але в зоні ризику також і Ваші рідні. Чи не було думки, щоб на період спалаху інфекції взяти відпустку?

– Наша лікарня була визначена однією з опорних пунктів для пацієнтів з Ковід-19. Внутрішні переживання посилювались. Страх за себе і за своє здоров’я, а ще більше – за здоров’я близьких людей, з якими живемо і кожного дня контактуємо. Чесно кажучи, людський фактор тоді зробив своє. В голові на той час зароджувались різні думки: піти у відпустку, звільнитися з роботи, зробити щось, щоб бути подалі від епіцентру цієї небезпеки. Однак, це були миттєві сумніви, які, зрештою, і залишились там – на початку березня. Ми розробляли для себе поведінку в лікарні та поза нею, яка була б безпечною для нас та для оточуючих нас людей. Багато моїх колег, щоб убезпечити своїх рідних від ризику зараження, ізолювалися і спілкуються з ними лише по телефону ще й досі. Насправді це важко – не бачити дітей, батьків не те, що днями, але тижнями і місяцями. Тому, звичайно, іноді стараємося робити невеличку паузу – почергово йдемо у короткотривалі відпустки, щоб хоч трошки побути з близькими. Це випробування дало нам можливість дещо переоцінити в своєму житті. Ми зрозуміли, що багато чого є неважливим, що можемо обходитись без багатьох непотрібних нам речей, на які раніше витрачали багато сил та часу. Неоціненними насправді залишається здоров’я та підтримка близьких нам людей і друзів.

 – Особисто для мене поїздка з роботи додому якихось 15 хвилин у масці є некомфортною. Що відчувають лікарі, які чи не весь день перебувають у захисних костюмах та респіраторах?

– Уже четвертий місяць ми щоденно одягаємо нову для нас і абсолютно не комфортну форму: захисний костюм, респіратор, бахіли, шапочки, окуляри, дві пари рукавичок, щиток. Після кількох хвилин роботи в такому одязі почуваєшся так, наче після відвідування сауни. Намагаємось бути обережними, коли знімаємо ці костюми, викидаємо їх у великі сміттєві баки і передаємо на утилізацію. Респіратори – це окрема тема. Добре одягнутий респіратор – це такий, який щільно прилягає до обличчя і відповідно є запорукою безпеки, але як наслідок – це подразнення, почервоніння та сухість шкіри обличчя. Стараємося частіше мити руки, обробляти їх антисептиками..

– Останнім часом люди трішки розслабились і це призвело до того, що кількість хворих на коронавірус поповзла догори. Який заклик, як медик, Ви хотіли б зробити тим, хто все ж сприймає цю інфекцію несерйозно?

– Дуже прикро сьогодні чути від деяких людей про те, що коронавірусу нібито не існує. Здебільшого це категорія людей, які мало поінформовані про небезпеку, або інша категорія людей, які підсвідомо намагаються втекти від реальних обставин та інформації. Я вважаю, що такі люди, які не вірять в реальну загрозу хвороби, розносять неправдиву інформацію, діють дуже безвідповідально стосовно оточуючих, адже не є експертами в ситуації, яка зараз присутня в медичних закладах.

Якщо коронавірусу не існує, то з якими пацієнтами працюємо зараз ми, медики? Чому така висока контагіозність (заразність) даного захворювання? Чому більшість пацієнтів, які захворіли пневмонією, мають не зовсім легкий перебіг захворювання, і навіть після лікування ще протягом тривалого часу (місяця-півтора) почуваються непрацездатними? Пам’ятаймо, що ми відповідальні не лише за себе. Ми є чиїмись дітьми, батьками, друзями, сусідами. Будьмо добрішими, дбайливішими один до одного. Тільки так ми зможемо знизити поширення хвороби. Не жартуймо з вірусом!

– На календарі вже літо. Перефразовуючи відомий вислів: «Війна війною, а відпустка має бути за розкладом», що Ви порадите тим, хто збирається у відпустку до Туреччини, Єгипту чи на море до Одеси?

– Люди втомилися від довготривалого карантину, втомилися обмежувати себе від звичних для них комфортних умов життя, розваг, активного відпочинку.

На мою думку, в цей нелегкий час варто все ж відмовитись від відпочинку в місцях масового скупчення людей, адже здоров’я за гроші не купиш, а відпочинок можна перенести на більш безпечний час. Але багато з нас все ж таки наважаться на поїздку до моря. Головне – бути поінформованим про безпеку відпочинку в тому чи іншому місці й об’єктивно зважити всі «за» і «проти». Потрібно пам’ятати про мінімальні заходи, завдяки яким можна вберегтися від захворювання: часто дезінфікувати руки; не торкатися очей, носа, рота; носити маску чи респіратор (у закритих приміщеннях та в місяцях скупчення людей), тримати соціальну дистанцію 1.5-2.0 метри від людини, уникати перевтоми, повноцінно харчуватися. Скасовувати свою поїздку чи ні, кожен вирішує самостійно. Тому нехай усі ваші поїздки дарують лише позитивні емоції.

Бажаю всім міцного здоров’я. Бережіть себе і своїх близьких!

Розмовляла Віра БІЛА.