Тиждень, що минає позначений потрійним святом

0
361

Цими днями відзначаємо три різних свята, серед яких є як свято релігійне, так і два інших світських.  Але всі ці три свята в цьогорічних умовах пандемії знаходять неабиякий зв’язок між собою та набирають ще більш підкресленого характеру. Що ж це за свята?

  • 18 червня – Торжественне поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа (для більш торжественного відзначення в багатьох парафіях переноситься на неділю – 21 червня).
  • 21 червня – День медичного працівника. Його святкують на рівні держави не лише в Україні, але й у Білорусі та в інших пострадянських країнах. Офіційно День медика відзначається з 1981 року. В незалежній Україні це свято було встановлено у 1994 році, згідно з указом тодішнього президента України Леоніда Кравчука. День медичного працівника в Україні щорічно відзначається у третю неділю червня.
  • 21 червня – День батька. Це свято у нашій країні офіційно почали  святкувати зовсім недавно – з 2019 року. У травні минулого року Кабінет міністрів схвалив проєкт відповідного указу президента, призначивши святкування Дня батька щорічно у третю неділю червня.

Саме у важких умовах пандемії усі ці три свята набрали ще більш виняткового характеру. Згадаймо, як усі ці місяці, протягом карантину нам бракувало Євхаристійної зустрічі з Христом та нашими братами й сестрами у храмах. Євхаристія – це таїнство, яке відзначається тим, що перетворює хліб і вино у Тіло і Кров Господню, а нас – на розламаний хліб для інших. Таким чином Євхаристія покликана перетворити тебе і мене у Христа. Плід Євхаристії – це Євхаристійне життя, жертвоприношення мого життя за інших. Якщо цього не відбудеться, то в нашому християнському житті щось не так.

У той момент, коли через карантин ми не могли творити Євхаристійну спільноту у храмах, щодня були люди, котрі, жертвуючи собою, творили життєву Євхаристію для інших. Всі ми милуємось героїчними зусиллями лікарів, медсестер, волонтерів, всіх медпрацівників, хто працює в найскладніших обставинах, рятуючи життя ближньому, і щиросердечно кажемо їм: «Дякуємо!».

Але до цього замилування ми повинні також додати батьків, які в чотирьох стінах будинку проявляли служіння один одному, щоб зробити цей важкий час приємним та корисним для своїх дітей, придумуючи все, що є корисне, не забуваючи, зокрема, про катехизацію. «Коли я виросту, хочу бути схожим на свого тата!» – часто можна почути з уст маленької дитини. Бо справді ще з дитинства батько для малюка є захисником, особистим охоронцем при перших маленьких невдачах, мужнім плечем, яке завжди висушить дитячі сльози. Уже з перших днів життя дитини батько має старатися стати для неї гідним прикладом для наслідування. Батько може виховати святого!

Тому, святкуючи Торжественне поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа, згадаймо приклад служіння як медпрацівників, так і батьків в умовах пандемії, який продемонстрував нам, що навіть, коли християнин не може прийняти Святого Причастя, це не означає, що він не може жити Євхаристійним життям і жертвоприношенням свого життя за інших.

Дякуймо сьогодні Господеві, що попри карантинні обмеження ми все-таки можемо достойно прийняти Його до нашого серця, а це і є найбільшим Його пошануванням.

Запричастившись пречистими Тайнами Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа, пам’ятаймо, що Божественна Літургія пов’язана зі щоденним життям, і якщо людина не живе жертовно-євхаристійно, то участь у євхаристійній жертві перетворюється для неї «на суд і осудження» (пор. І Кор. 11, 29), на життєве роздвоєння і протиріччя.

Про цей зв’язок говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай його тоді, коли це тіло наге. Не приноси йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це моє Тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили»… Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом, тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник» (Проповідь на Єв. від Матея, PG 58,508;509).

Христос полюбив своїх учнів до кінця, незважаючи на Юду, що його зрадив; незважаючи на Петра, що його відрікся, незважаючи на учнів, які повтікали. Він себе віддає, незважаючи на те все. Так і ми, незважаючи ні на що, покликані ламати себе і проливати свою кров заради інших. Тоді будемо Тілом Христовим, народом Божим, народом святим, і зможемо сміливо сказати в Літургії: «Святе дається святим!».

Допоможи нам у цьому, Господи! Амінь!

о. Іван СТЕФУРАК, головний редактор.
«Нова Зоря», ч. 23, стор. 1-2

Leave a Reply