2 червня – Вознесення Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

0
24

У сороковий день, четвер шостої седмиці після Пасхи, святкуємо Вознесення Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У цей день в наших храмах ми чуємо з читань Святого Письма розповідь про те, що упродовж сорока днів після свого воскресіння Ісус Христос перебував разом зі своїми учнями, їм об’являвся, робив їх свідками свого триденного воскресіння, а на сороковий день вознісся в славі на небеса.

Коли воскреслий Ісус з’явився апостолам, тричі промовив до них слова «Мир вам!». І тепер, коли Він возноситься на небо, знову каже: «Мир вам!».

Як моторошно нам, українцям, почути ці слова в наших теперішніх обставинах війни – несправедливої, неспровокованої, яка для нас є оборонною, війни, яка проливає ріки крові… Як прагнемо ми сьогодні цього миру і молимо Господа із запитаннями, де нам його знайти.

Немов батько чи матір, які, кудись надовго від’їжджаючи, заповідають своїм дітям щось дуже важливе. Так і Господь, Який возноситься, прощаючись словами «Мир вам!», неначе заповідає нам: «Поводьтеся тут, на землі, достойно й гідно, не сваріться і нічим не заплямуйте вашого образу й подоби Божої».

На жаль, не всі прийняли Його науку, Його мир, тому боротьба між добром і злом точитиметься до кінця світу, де кожен у своїй епосі має зробити власний вибір, на якому він боці…

Ісус, відходячи на небо, знав про усі наші майбутні терпіння, спровоковані тими, хто не захоче прийняти Його мир, тому Він не залишає нас сиротами на землі. «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі.., аж до краю землі…» (Ді. 1, 8-9); «Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти» (Лк. 24, 49).

Ми не залишилися сиротами, адже через Святого Духа є присутній Бог Отець своєю любов’ю, а Iсус Христос – своєю наукою і благодаттю. Ісус і надалі присутній у світі, вже як воскреслий. Ця присутність об’являється у Божому слові, у Святих Тайнах, у постійній та внутрішній дії Святого Духа. Саме вони нам вказують, що піднесення на небо можливе через шлях, яким пройшов Ісус. Ці знаки можуть допомогти нам краще зрозуміти хресну дорогу нашого життя. Якщо ми все терпеливо будемо зносити заради Бога, то можемо дійсно бути вознесеними на небо.

З волі Отця наш Спаситель прийняв на себе людську природу з усіма її стражданнями й тривогами, болями і смертю…, як сам сказав: «Треба було, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в Пророків та в псалмах… Треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих» (Лк. 24, 46-47). Він усе сповнив, а нам залишає свій заповіт, щоб ми любили один одного як Він нас полюбив; щоб ми чинили ті діла, що він сам робив (пор. Йо. 14, 12); щоб брали хліб у свої руки, ламали його і казали: «Це Моє тіло, що за вас ламається; Це Моя кров, що за вас проливається; щоб ми були єдині, щоб світ увірував, що Отець його послав» (пор. Йо. 17, 21).

Ламання хліба у храмі пов’язане з нашим щоденним життям, а мета Євхаристії – це не тільки перетворити хліб та вино, а й перемінити тебе і мене у Христа. Щоб ми, перетворені у Христа, йшли і чинили ті самі діла, що і Він чинив, ставали справедливими борцями за мир.

Як цього досягти, навчає нас святий Іван Золотоустий: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай його тоді, коли це тіло наге. Не приноси йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це моє Тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили»… Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник» (проповідь на Євангеліє від Матея).

Як по-особливому звучать ці слова для нас, тих, довкола яких є лише «долина сліз», спричинена жахливою війною!  Христос прийшов на землю, щоб прокласти упалій людині сліди навернення та примирення з Творцем. Хто прийняв Його науку, сьогодні є разом з ним Агнцем Божим, покликаним побороти зло у світі. Возносячись на небо, Христос возносить до Отця і нашу побиту гріхом людську природу. Наша істота, наше серце більше не загублені, навіть якщо вони зараз занурені в смуток; наша глибинна істота перебуває зовсім близько біля Отця. Разом з Ісусом у Його людській природі ми тепер в Отцеві, а Отець – у нас.

На Божественній Літургії, після причастя вірних, священнослужитель мовить: «Спаси, Боже, людей твоїх і благослови спадкоємство твоє», і далі мовить тихо: «Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі нехай буде слава твоя», а люди співають: «Ми бачили світло істинне, ми прийняли Духа Небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємось. Вона бо спасла нас».

Допоможи нам, Господи, вознестися разом з Тобою, не бачити лише випалену і зранену нашу землю, а підняти голову до неба й побачити крізь терні і Твої зорі, допоможи нам знову побачити Твоє світло істинне серед цього мороку війни…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут