(Як вояк Олександр Сазоненко врятував життя… нареченому своєї дівчини)
До початку вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року Олександр та його врятований побратим Олег Байдюк працювали програмістами та… одночасно зустрічалися, як згодом з’ясувалося, з однією дівчиною. Її звали Надія, вона працювала менеджеркою в одній з міжнародних логістичних фірм. Вона щодня заходила на сайти знайомств і, як сотні тисяч молодих людей, шукала собі пару. Чоловіка Надія хотіла лише заможного: з квартирою, машиною, престижною високооплачуваною роботою та ще щоби кохав її безмежно.
Багатство дівчина цінувала понад усе. Можливо тому, що виросла в простій родині. Коли Наді було лише 10, — трагічно загинув її батько. Мати, яка працювала водійкою тролейбуса, одружилася вдруге. Її обранцем став колега по роботі, майстер тролейбусного депо. Чоловік намагався з усіх сил замінити Надії батька. Згодом у родині народилася друга донька – Олеся. Мати з вітчимом були людьми простими, щирими, добрими, побожними та хотіли, аби такими ж стали їхні доньки. Спочатку й Надія була щирою та милою дівчиною, часто ходила з батьками до церкви, допомагала їм. Але в інституті подружилася з доньками «базарників» (власників торгових яток на речовому ринку).
Батьки, які багато працювали, не особливо цікавилися життям старшої доньки, якій безмежно довіряли. Надія, спілкуючись з горе-друзями, дуже змінилася. І батьки вже нічого не змогли з нею вдіяти. Дівчина постійно докоряла рідним за бідність, ображала молодшу сестру і дуже хотіла стати заможною. Після закінчення інституту дівчина пішла працювати менеджеркою в логістичну фірму, за зароблені гроші орендувала однокімнатну квартиру на околиці Львова. На решту розкішного життя – відвідини клубів, брендовий одяг, цигарки, закордонні подорожі – грошей, звісно, не вистачало. А подружки натомість мали все, про що Надія навіть мріяти не могла. Отож вирішила стати багатійкою, вдало вийшовши заміж.
Щоправда у дівчини був наречений Петро, колишній однокласник, з яким вона дружила з дитинства. Але хлопець був сином вчителів, працював водієм. Хіба про такого мріяла Надя? Отож Петрові вона нічого не говорила, а… відправила за кордон, щоби коханий заробляв на їхнє майбутнє весілля та окреме житло. Петро поїхав у Канаду. Кликав із собою і Надію, але вона не погодилася. Сказала, що буде вірно його чекати в Україні. Проте допоки чоловік важко працював, його наречена шукала «перспективніших» женихів і не гребувала «одноразовими» зустрічами з багатими одруженими чоловіками.
Познайомившись з Олегом та Олександром, Надія одразу виділила їх з десятка онлайн кавалерів, як «перспективних». Хитра дівчина зробила все, аби хлопці самі призначили їй побачення. Вона, для годиться, не одразу погодилася, проте щодня писала новим знайомим довгі листи. Хитра ошуканка добре вивчила своїх онлайн кавалерів та знала, що Олег — дуже домашній хлопець і понад усе цінує родину. А ще писала, що для неї важливий домашній затишок, тепло, хоче мати родину, стати вірною дружиною та матір’ю. Але наразі вона «нещасна і самотня», «мати й вітчим її не розуміють», більше люблять молодшу сестру, а її, напівсирітку, змусили забратися з дому.
Олександру, який, як довідалася Надія, любив подорожі, котів та веселі компанії, дівчина писала інші листи. Вона анітрохи не скаржилася на долю, батьків, а описувала свого кота Кекса, якого в дівчини… ніколи не було. Ще не оминала згадувати про численні подорожі Україною та Європою, надсилала багато фото і відео. Наприкінці кожного електронного листа писала, як було б добре, якби вони разом з Сашком кудись поїхали.
Такі «старання» Надії увінчалися успіхом. Хлопці, ще не бачачи обраниці, були майже закохані в неї. А після кількох побачень обоє, нічого не знаючи один про одного, а тим паче про нареченого, запропонували дівчині… одружитися. Метка і хитра Надія за кілька тижнів зустрічей вивчила фінансовий стан хлопців, встигла виманити багато дорогих подарунків. На щастя Надії, їй не довелося знайомитися з рідними потенційних наречених, бо в обох хлопців батьки жили за кордоном. Презентувати наречених своїм батькам дівчина не поспішала і переконувала хлопців, що нічого доброго з того знайомства не вийде. Краще, коли всі познайомляться… після шлюбу.
Щоправда тепер Надії треба було обрати між двома перспективними чоловіками. Дівчина вибрала Олега, у якого, як вона вважала, можна було легше та простіше випрошувати гроші. Молоді люди подали заяву до РАЦСу, а на несміливі прохання майбутнього чоловіка про церковний шлюб сказала, що він «обов’язково буде»,… коли вони як родина поживуть кілька років. Закоханий Олег, який з дитинства був добрим християнином, але згодом ходив до храму лише кілька раз у рік, погодився. Отож Надія почала готуватися до весілля. Щоправда, як бути з Сашком та Петром, дівчина ще не знала. Але незабаром і цю «проблему» вона вирішила.
Своєму багаторічному нареченому написала, що покохала іншого та збирається під вінець. Петро не тямився від горя і злості. Як? Чому? Адже ще кілька днів тому вони так мило переписувалися і жодного натяку на те, що Надія його розлюбила, не було. Та хіба це хвилювало віроломну дівчину? Сашкові хитрунка вирішила взагалі нічого не казати. Хіба якось згодом. Написала лише, що їй потрібна пауза в стосунках. Хлопець також був збентежений, хотів зустрітися, але Надія написала, що хоче побути одна.
Незабаром Сашко побачив, як «сумує» його дівчина. У день, коли в Надії та Олега був призначений розпис, він випадково йшов попри РАЦС. Молодик отетерів, побачивши кохану в білій сукні, з букетом і… нареченим.
«Ти хто такий, чому ти біля моєї дівчини? — кричав розлючений Сашко. — Як це?.. Що це?.. Чого це?».
Мить… і молодики почали битися, а Надія спокійнісінько спостерігала та вирішила: хто переможе — з тим і залишиться. Але хлопці виявилися розумнішими, трохи потузавши один одного, вони одночасно поглянули на «спільну наречену» та почали вимагати пояснень. Надія зрозуміла, що через недолугий збіг обставин вона втратила обох потенційних наречених, спересердя викинула букет, брудно вилаялася і пішла, залишивши збентежених ошуканих хлопців. Олег та Олександр почали вже без Надії з’ясовувати стосунки. На щастя, без кулаків. Хлопці довго сиділи в невеличкій кав’ярні та переповідали один одному історію знайомства, переписки і горе-кохання з шахрайкою. Коли зрозуміли, що стали жертвами шлюбної аферистки, мирно розійшлися.
…Однак доля звела їх знову… у шпиталі, після боїв на Півдні України. Олег та Олександр добровольцями пішли захищати батьківщину від російського агресора. Під час одного з обстрілів Олега важко поранило, він втратив багато крові. У шпиталі з’ясувалося, що в пораненого рідкісна група крові – ІV(-) і такої, на жаль, якраз не було. На кров треба було чекати кілька годин. Цього часу у медиків не було. Раптом один з хірургів згадав, що в одного з уже прооперованих вояків така ж група крові. Цим вояком виявився… Олександр. Лікар попросив ще не дуже здорового пацієнта… поділитися кров’ю. Той без вагань погодився, хоча після здачі крові йому значно погіршало. Олега врятували. Коли він дізнався, хто став його «кровним братом», то неабияк здивувався, довго дякував і… уникав рятівника.
Згодом до Олега завітав капелан отець Микола, якому про попередні свої та побратимові «пригоди» розповів Олександр. Священник довго розмовляв з Олегом, згодом — з обома вояками, які пробачили самі собі та один одному все, що було.
«Ми тепер стали справжніми побратимами, – навперебій говорять хлопці. — Нас ошукала одна жінка. А Олег ледь не одружився зі зрадницею. Якби таке сталося, то зазнав би горя. Але зараз ми — щасливі. Бо живі. Ще й стали кровними братами. Після перемоги будемо обачнішими. А щоби знайти добрих дружин, будемо молитися. Зараз молимося лише за нашу перемогу».
P.S. Надія в перші дні війни росії в Україні виїхала за кордон. Ймовірно, буде шукати там багатого нареченого…
(Імена та прізвища героїв історії на їхнє прохання змінені — авт.)
Сабіна РУЖИЦЬКА.
