Яким чином приклад старозавітнього патріарха Авраама може бути корисним для нас, християн XXI століття? Чи можна у нього навчитися вірити? Над цим роздумує владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, у черговому духовному дописі зі серії «Слово на дорогу».
«Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде» (Євр. 11,8).
Читаючи це Боже слово, хтось міг би сказати, що віра Авраама була «сліпою»: він, мовляв, пішов, не знаючи сам, куди іде. Проте його віра не була сліпою. Вона була навіть дуже «зрячою». Він бачив Бога у своєму житті, а ще більше — довіряв Богові та Його діянню у своєму житті і в історії свого роду та народу.
Віра Авраама починається від зустрічі з живим Богом, Який кличе його покинути землю його дотеперішнього перебування та вирушити у мандрівку. При цьому Господь дає йому обітницю, що поблагословить його, зробить великим його ім’я і він стане «благословенням», тобто носієм Божого благословення для інших народів (Бут. 12).
Авраам вирушає у дорогу. Без дискусій, без вагань, без додаткових запитань. Він відкриває присутність Бога у своєму житті як нову «землю», в якій буде мешкати до останнього свого подиху. Він не боїться відпустити з рук земну, матеріальну дійсність, яка не може запевнити йому і його потомству тривалої безпеки, бо рано чи пізно земля відкриє своє лоно, щоб поглинути його. Натомість у Богові Авраам пізнає Когось, Хто відкриває вже зараз перед ним свої рамена, а ці рамена — життєдайні, вони дають обітницю і гарантію вічного життя, вічного «благословення».
Від Авраама можемо вчитися «бачити» Бога у нашому житті. Це надзвичайно важливо в теперішніх часах, коли ми шукаємо опертя, безпеки і спасіння. Ми можемо знайти їх тільки в Богові. Втім, часом, слухаючи людей, які називають себе віруючими, складається враження, що вони більше «вірують» у присутність лукавого, ніж Бога, бо їхні погляди і бесіди настільки негативні, темні, безнадійні! Такі люди, хоч за назвою — віруючі, але насправді, здається, більше вірять в силу зла, аніж — в силу любови, правди і добра. Вони радше готові визнати владу лукавого над собою і над світом, аніж віддатися повністю і беззастережно в руки живого Бога, довіряючи йому свою долю та вірно тримаючись Його закону, попри усі випробування і потрясіння сучасного життя…
Дивлячись на віру Авраама, питаймо самих себе, чи ми справді віруємо в Бога? Чи справді наслідуємо віру Авраама? Чи справді прагнемо і намагаємося довіряти Богові беззастережно, цілковито, до кінця? — Якщо так, — то Бог віддасть нам «край у спадщину» і зробить нас «благословенням» для інших народів.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
