В Івано-Франківській обласній клінічній лікарні відбулося відкриття Центру медичного капеланства та Божественна Літургія з нагоди завершення двомісячного молитовного передання фігури Матері Божої Фатімської.
Відкриття Центру стало можливим з ініціативи адміністрації медичного закладу. Керівництво лікарні та самі медики, побачивши багаторічну працю медичних капеланів лікарні отця Ореста Путька та сертифікованого медичного капелана міжнародного рівня отця Івана Дмитраша, вирішили взяти їх у штат. За словами Ірини Заяць, заступниці директора медзакладу, ці священники стали такими ж повноправними працівниками лікарні, бо зараз, коли ми ще не оговталися від пандемії, коли в Україні триває війна, наші пацієнти, їхні родичі та медичний персонал дуже потребують молитви і духовної підтримки.
Отож відтепер медичні капелани в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні будуть не лише служити в каплиці, приходити в палати, молитися з пацієнтами, лікарями та їхніми родичами, а й щодня проводитимуть прийом в окремому кабінеті, який для них виділила адміністрація закладу.
Детальніше про медичне капеланство ми розпитали отця Ярослава Рохмана, голову Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської Архієпархії.
— Отче Ярославе, хто такі медичні капелани? Адже зазвичай чимало людей, коли чують слово «капелан», то одразу в уяві постає душпастир для вояків.
— Якщо говорити про капеланство, то це духовна опіка певного священника над якоюсь спільнотою або особливою групою вірних. Є капелани, які служать у медичних закладах для студентів, поліцейських, пожежників, військових, у виправних установах (тюрмах, колоніях, слідчих ізоляторах). Капеланство як особлива служба священників відома з ІV сторіччя. Покровителем всіх капеланів є святий Мартин Турський (317-397) — римський офіцер, який став священником, а згодом – єпископом. Прославився він тим, що віддав половину свого плаща (капи) жебракові, який замерзав на узбіччі дороги та благав про допомогу. Проте ніхто його благань «не чув». Уночі Мартин побачив уві сні Христа, Який був зодягнений у ту половину плаща, яку він віддав нужденному. Христос говорив Ангелам «Дивіться, як мене Мартин одягнув». А від назви плаща «капи» й пішло слово «капелан». І бачимо, що перший капелан служив саме хворому.
— Як починалося медичне капеланство греко-католицьких священників у часи Незалежності України і як воно розвивається в нашій Архієпархії?
— 30 листопада 2004 року Декретом Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира Гузара було створено комісію у справах душпастирства охорони здоров’я. Це були перші кроки для централізації священників, які служили у різних медичних закладах. До цього часу у медзакладах служили священники тих парафій, на території яких вони знаходилися. Проте не завжди отці мали можливість регулярно приходити, часто вони просто фізично не встигали служити, спілкуватися з пацієнтами та лікарями. Деякі священники якщо й бували в лікарнях, то ненадовго. Коли ж створилося медичне капеланство, то священники вже служать лише в тому чи іншому закладі, або ж мають більше часу для служіння. В Івано-Франківській Архієпархії біля витоків медичного капеланства стояв отець Василь Пасічник-Рак.
Особливим стало служіння медичних капеланів у час пандемії коронавірусу. Тоді медичні капелани почали приділяти багато уваги не лише пацієнтам, але й медичним працівникам, які дуже-дуже потребували духовної підтримки.
— Бути медичним капеланом — дуже велика відповідальність і, напевно, треба мати базові знання з медицини?
— Звісно, медичні капелани мають такі базові знання насамперед з надання екстреної медичної допомоги, психології. Окрім того, в кожному окремому закладі, спілкуючись з лікарями та хворими, капелани щодня вдосконалюють потрібні знання, навички, набувають практики. Бо, скажімо, бути капеланом у хоспісі — це одне, а у пренатальному центрі, де народжуються малюки, — цілком інше. І звісно, потрібні різні підходи до родичів, пацієнтів, медпрацівників. Протягом року капелани мають семінари-тренінги на різноманітні тематики, навчально-відпочинкові духовні віднови, реколекції в часі Великого посту.
— Скільки медичних капеланів є в Івано-Франківській Архієпархії?
— Тридцять шість священників, троє з них – о. Руслан П’яста, о. Ігор Ліпчанський та о. Іван Дмитраш мають міжнародний сертифікат. Список капеланів з номерами їхніх телефонів можна знайти в інтернеті за адресою: http://ugcc.if.ua/novyny/5859-spysok-medychnykh-kapelaniv-ivano-frankivskoi-arkhiieparkhii-uhkts.html. Окрім цього, у кожному медичному закладі Івано-Франківська є спеціальна зелена дошка, на якій написано хто там капелан, подано його номер телефону, розклад Богослужінь, слово душпастиря та ікона Пантелеймона-цілителя.
— Якими є обов’язки медичного капелана?
— Його служіння не зводиться лише до служіння Святої Літургії, уділення таїнств Сповіді, Святого Причастя, Єлеопомазання. Найбільше, що роблять медичні капелани, — це слухають. Слухають пацієнтів, родичів, лікарів, спілкуються з волонтерами і благодійниками медзакладів. Медичні капелани не повинні одразу давати поради, молитися, цитувати Святе Письмо.
— Невже?
— Ви здивовані? Хоча ваше здивування закономірне, бо люди думають, якщо в палату зайшов священник, то він повинен робити щось з вищезгаданого. Але ні, такими діями він може навіть відштовхнути пацієнта, який дуже потребує духовної підтримки. Насамперед його варто вислухати, адже часто люди в часі хвороби переосмислюють своє життя, виправляють помилки, стають ближчими до Господа.
На жаль, люди часто розуміють хворобу як покарання, але це не так. Скажімо, у Євангелії від Івана можемо прочитати, як Христос зцілив сліпонародженого. І коли Ісуса запитали, хто згрішив, чи сам сліпонароджений, чи його батьки, бо колись хвороба сприймалася як покарання, Спаситель відповів, що ніхто не згрішив. Але сталося так, «щоб ділам Божим виявитись на ньому!» (Ів. 9, 13).
Важливо, як людина сама ставиться до своєї хвороби: чи звинувачує себе, рідних, лікарів, плаче, впирається, чи приймає недугу, як те, що вже є, і те, що треба подолати. А подолати недугу можна молитвою, покаянням, виконанням вказівок лікарів та позитивним налаштуванням на одужання. Найвищою мірою прийняття хвороби є побачити її, як дар від Бога, який спрямований на духовне покращення. І добре, якщо при цьому персонал, зазвичай це медсестри, медбрати, лікарі, є духовні. Бо навіть капелан не може бути так часто біля пацієнтів, як бувають, скажімо, медсестри.
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА.
