Поразка фараона… Або гарна міна при поганій грі!

0
15

Слово редактора

Ще донедавна світові ЗМІ порівнювали війну росії проти України із поєдинком старозавітних Давида і Голіафа. Та, однак, за три місяці активних протистоянь ця війна в очах світових спостерігачів набрала вже абсолютно іншого забарвлення. В армії росії вже не так жваво хтось вбачає могутнього Голіафа… А за Біблійними паралелями цю війну на сьогоднішній день можна порівняти радше як поразку фараона…

У книзі Виходу слово фараон згадується понад 100 раз, а його «закам’яніле серце» стає драмою протистояння, яка реалізовується на реальному полі бою та від якого залежить історія Ізраїлю, а відтак і всього людства. Старий Завіт містить згадки про 13 різних фараонів. Але в контексті російської війни проти України нас цікавить лише один із них. На початку книги Виходу згадується фараон, який не знав Йосифа, утискав ізраїльтян і зробив їх рабами, виснажуючи замішуванням глини та виробництвом цегли (Вих. 1:8). Багато хто вважає, що це був фараон Тутмос III. Більш достовірним, однак, є припущення, згідно з яким фараон, що пригнічував ізраїльський народ, був тим самим, при якому народився і виріс Мойсей (Вих. 2). Вважають, що ним був Рамсес II Великий, відомий великими військовими походами і завоюваннями, а також численними чудовими спорудами. Інший фараон – той, який закам’янив своє серце на попередження Господа і, після зісланих Ним через Мойсея й Аарона кар, був вимушений «відпустити» Ізраїль. Вважають, що це був Менефта (або Мернефта), син Рамсеса II Великого.

Автор біблійного тексту, очевидно, не вважає потрібним називати ім’я фараона, бо всю цю історію навколо поневолення Ізраїлю він прив’язує далеко не за одним царем Єгипту, а за цілою єгипетською цивілізацією, яка є уособленням агресії та підкоренням собі інших народів… І таким чином підкреслюється, що Мойсей як представник Бога зіткнувся не просто з упертістю однієї людини, а з шовінізмом цілої держави, що на той час уже проіснувала два тисячоліття.

В ім’я Бога Мойсей вимагає від фараона відпустити його народ, попереджаючи, що в іншому випадку на Єгипет чекає покарання та поразка. І тут у якійсь мірі спершу можна зрозуміти фараона, коли той засумнівався та не послухався перший раз. Але таких разів було аж десять. І на Єгипет обрушилися 10 лих, причому кожен раз після нової відмови фараона відпустити євреїв, було чергове – ще більше лихо…

Така дивна паралель… Що тільки не придумував сучасний бункерний фараон, щоб не відпустити український народ, бажаючи розпочати повномасштабну війну проти Українського народу, але кожного разу все щось йому таки зривалося…

Досить згадати лише далекий липень 2014 року… Підсумкове розслідування міжнародної групи Bellingcat абсолютно підтвердило провину росії в кривавому злочині по збиттю Нідерландського МН-17, що було скоєно в небі над Донецьком 17 липня 2014 року… Як згодом стало відомо, майже в один і той же час, в одному й тому ж місці повітряний простір над Донецькою областю перетинав не лише МН-17, але й російський літак російської авіакомпанії «Аерофлот», що слідував рейсом AFL-2074 москва-Ларнака (Кіпр). Такий же цивільний «Боїнг», навіть з такою самою забарвленістю, в одному й тому самому повітряному коридорі: перший рейс летів на висоті близько 10 тисяч метрів, другий – 11 500 метрів. Ряд експертів твердять, що метою терористів був не малазійський, а російський пасажирський літак, знищення якого мало спровокувати в Росії масове громадське обурення й сплеск ненависті до України з подальшим «сasus belli» – приводом для повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Більше того, ураження російського цивільного судна з пасажирами мало виправдати подальшу військову агресію рф проти України в очах світової спільноти…

Схожих прикладів можна навести ще чимало. Але жодного разу агресору не вдавалося спровокувати виправдану агресію проти України. Тому закам’янив російський фараон своє серце та напав без виправданої причини, по-фашистськи, не оголошуючи війни, мріючи захопити цілу Україну за три дні…

Та не так все сталося, як гадалося… А кари грядуть і грядуть… Повна політична, економічна та культурна ізоляція з боку всього цивілізованого світу… Але руський фараон і надалі переконує свій народ, що на фронті «все йде по плану»… Та хто б сумнівався, адже свідченням цьому є і Чорнобаївка, і флагман «москва», і вступ Фінляндії та Швеції в НАТО, і багато- багато іншого, годі все й перелічити…

Які дивні паралелі… Повертаючись до старозавітного фараона, бачимо, як він в черговий раз веде війська в наступ на противника, якого йому вже неодноразово не вдається подолати. Хіба не він сам після кожної кари визнає власне безсилля і відпускає євреїв?..

Виникає питання як до тодішнього фараона, так і до нинішнього: навіщо розпочинати черговий наступ, коли очевидно, що твоє військо не має сил для перемоги?

Відповідь одна: закам’яніле серце затьмарює розум, а може і навпаки…

Тим часом Єгипет зазнає чималих втрат. За цю поразку хтось має відповісти. Очевидно, визнання поразки викличе критику фараона. Тому-то тогочасна воєнна пропаганда для формування відповідної громадської думки гучно оголошує фараонові, що втік народ, який він насправді сам відпустив! Але вслід за цим єгиптяни чекають на реакцію фараона. І йому доводиться зберегти гарну міну при поганій грі. Адже визнання поразки нестиме ризик втрати влади… Тому доводиться фараонові розповідати власному народові, що все йде за планом і перемога близька. А для цього без мінімальних шансів на перемогу фараон знову і знову відправляє на стовідсоткову смерть свою армію, буквально топить її. При цьому сам він не став топитися. Фараон єдиний уцілів…

Чи фараон залишився при владі? На жаль, Біблія після того, як він перестав загрожувати Ізраїльському народові, більше про нього не згадує. Таким чином про його долю ми нічого не знаємо, він просто відходить на смітник історії… Можливо, він ще на якийсь час й утримав свою жалюгідну владу. Адже знищення армії – сили, здатної здійснити переворот, зіграло фараонові на руку. Однак, не це головне, важливий той факт, що його цинічна постать не мала більше жодного впливу на долю Ізраїльського народу…

Просто схожість, циклічність історії, чи приховане для нас пророцтво?… Вірю, що відповідь не забариться, вже скоро все побачимо власними очима…

Але навіть і це не головне. Головне, щоб, коли Господь своєю потужною рукою остаточно виведе нас із цієї жахливої спроби агресора поневолити нас, ми не ремствували як ізраїльський народ при кожній наступній трудності… Після повного звільнення ми запрошені бути ще більш єдиними, любити свою Батьківщину і дякувати Богові за дар свободи, яка дається нам вкрай дорогою ціною…

о. Іван СТЕФУРАК,

головний редактор.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут