Снайперка «Горіла» через війну втратила коханого, який не прийняв її рішення захищати Україну. З жінкою спілкуюся телефоном. Вона зараз на Сході. Галина (так звати захисницю держави) погодилася розповісти свою історію, щоби жінки й дівчата добре придивлялися і зважували, з ким уже пов’язали або ще хочуть пов’язати своє життя. А ще додає, аби молилися за свої майбутні родини, за свій вибір супутника життя.
«Якби я слухала свого духівника, то ніколи не втрапила би в ту халепу, в якій опинилася, — сумно мовить жінка. — А так я прислухалася лише до себе, до своїх бажань та зважала на думку Олега. Це мій колишній. З ним була знайома з дитинства. Ми разом виростали, але ще тоді були дуже різними».
Родина Галини — проста і побожна. Родом з села. Батько Василь працював водієм автобуса, мама Оксана була прибиральницею. Щоправда… в прокуратурі. Дивно, але через це Оксану та її родину поважали і навіть боялися сусіди. Дехто намагався просити «вирішити» якісь справи, бо казали, що інколи прибиральниця може зробити більше, аніж «великий начальник». Жінка лише сміялася і ніколи не піддавалася на жодні вмовляння. А люди придумали, що вона нікому не допомагає через те, що співпрацює з КДБ. У родині було двоє дітей – Галина та її молодший брат Андрій.
Коли хлопчику було 4 роки, він необачно грався сірниками та спричинив пожежу. 12-річна Галина, яка, на щастя, прийшла на той момент зі школи, кинулася рятувати братика. І врятувала… Але в дівчинки сильно обгоріло обличчя. Було кілька операцій, на жаль, не дуже вдалих: у Галини залишилися два великі шрами на обличчі. Грошей на подальше лікування доньки родина не мала, тому лице дівчини залишилося обпеченим.
«Через це я і свій позивний отримала «Горіла», бо розказала хлопцям, як стала такою «красунею», — каже Галина. — Проте ані тоді, ані зараз не переймаюся своїм виглядом. Думаю лише про перемогу».
«Невже в юності ви теж не хотіли змінити своє обличчя?», — обережно запитую воячку і за мить шкодую про таке нетактовне запитання. Але, на моє щастя, Галина спокійно відповідає, що для неї було важливо те, що її братик живий, що квартира вигоріла лише наполовину (помешкання за рік батьки відновили). Та й перейматися красою в дівчини не було часу. Вона була спортсменкою, обрала для себе непростий та цікавий вид спорту: спортивну стрільбу. (Тепер я зрозуміла, чому Галина снайперка).
«Тренер та учасники команди мене дуже підтримували, допомагали, і НІКОЛИ навіть найменшим словом чи поглядом не натякнули про те, що зі мною щось не так, — продовжує Галина. – Я їздила на всеукраїнські та міжнародні змагання, посідала призові місця, добре вчилася у школі, але амбіцій стати олімпійською чемпіонкою не мала. Хотіла вступити у фізкультурний інститут, аби згодом самій тренувати майбутніх стрільців».
Але мрії дівчини нанівець звів її коханий Олег. Із ним, як попередньо згадувала Галина, вона зналася з дитинства. Хлопець походив з родини викладачів місцевого технікуму, які вважали себе елітою та не раділи з того, що їхня дитина приятелює з донькою «простаків». Щоправда вголос цього не казали, бо, як і інші сусіди, побоювалися Галинину маму. Олег на батьків не зважав, бо з молодших класів закохався у красуню-сусідку, носив за нею портфель, ділився смаколиками та захищав від місцевих хуліганів. Останнє, щоправда, не дуже в нього виходило, бо хлопець постояти за себе не вмів, радше Галина сміливо боронила приятеля. Але згодом вдавала начебто її захистив друг.
Коли з Галиною трапилося нещастя, Олег неабияк підтримував, навіть його батьки дали сусідам гроші на лікування доньки. А ще юнак ходив у лікарню та запевняв, що хто би що не казав і що б надалі не трапилося, він зостанеться для Галини найвірнішим та найвідданішим другом. Перед закінченням 9 класу, коли батьки хлопця вирішили, що він буде поступати в музичне училище (а Олег від п’яти років грав на скрипці), той зізнався Галині в коханні. Відтоді вони стали парою.
Проте навчання в училищі і постійні дорікання батьків, що Галина йому не пара, змінили хлопця. Він щоразу частіше дорікав подружці тим, що вона «не достатньо жіноча», що її спорт і стрільба не те, чим варто займатися у житті. «От якби ти вступила у технікум, де мої «предки» працюють, та вивчилася на бухгалтера, то ми могли би й одружитися. Бо що то за професія — тренерка зі стрільби? Мене мої друзі засміють. А коли б ти стала десь головною бухгалтеркою, тоді нас всі поважатимуть», — «повчав» Олег кохану.
Дівчина, яка дуже кохала хлопця, задумалася і відмовилася від спортивної кар’єри. Таке рішення не зрозуміли ані батьки, ані брат, ані тим паче тренер, який покладав неабиякі надії на вихованку. Галина ж послухала Олега та вивчилася на бухгалтера. Проте за фахом працювати не пішла, бо цифри, рахунки, баланси, фінансові звіти ще за час навчання стали їй осоружними. Та й коханий віддалився від неї. І все частіше казав їй, що треба би назбирати грошей на пластичну операцію, бо йому, митцеві, не випадає з’являтися на людях з дівчиною, в якої не все гаразд із зовнішнім виглядом.
«Ти зрозумій, я сприймаю і люблю тебе такою, яка ти є, але є мої друзі, мій імідж. Та й тобі буде краще. Може ти поїдеш на заробітки за кордон, заробиш грошей, і тоді… після операції одружимося», — казав, обіймаючи, Олег.
Галина мовчала, але на душі було гірко. Тоді дівчина почала ходити до храму, стала учасницею молодіжної християнської спільноти, де її радо прийняли, захоплювалися її мужністю. А духівник, отець Іван, якому Галина розповіла про свої біди-жалі, радив пильніше придивитися до Олега й попросив привести його до нього на розмову. Та хлопець не погодився прийти до священника, ще й подружку став відмовляти від «отих всяких дурниць».
«Є ми, є наші стосунки, і ніякої церкви в нашому житті не треба», — сердився молодик. Галина, на жаль, послухала коханого та перестала відвідувати храм і спільноту. Проте не перестала молитися, чим сильно дратувала хлопця.
«Ані Революцію гідності, ані воєнні дії на східних теренах нашої країни, ані тим паче війну Олег не сприйняв, — з гіркотою згадує Галина. — Він казав, що все це справа політиків, і людям не треба їх підтримувати та ще й дратувати росіян. Останніх вважав «братами» і захоплювався «великою культурою». Я цього стерпіти не могла і почала перечити Олегові. Коли росія напала на Україну я просто згадала, що вмію добре стріляти, отож пішла добровольцем воювати. А Олег… мене залишив, виїхав за кордон, у Сербію, сказав, що це дружня до росії країна, яку в разі світової війни «братья» не зачеплять. Ну як я могла жити та любити такого поганця?».
А ще Олег наговорив багато образливих слів щодо зовнішності подружки. На ці образи жінка не зважала і не зважає, каже, що просто шкодує втрачених років. «Моя краса та вміння — для України. Я добре стріляю і буду захищати свою державу, а після перемоги обов’язково подбаю про своє обличчя, побратими обіцяли допомогти. Також буду молитися за майбутню родину. А зараз дякую Богові за все та прошу перемоги», — каже на прощання Галина.
І ми всі віримо, що так воно й буде.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
