Діяльні парафіяни івано-франківського храму Матері Божої Неустанної Помочі готують домашні страви для поранених військових. Добродійну роботу виконують кілька жінок з молитовною підтримкою священників та братів-монахів ЧНІ (редемптористів).
«З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну я не знала що робити. Був страх, відчай, багато молитви та згодом розуміння, що я не стоятиму осторонь. Тим паче, що мій чоловік — військовий», — розповідає Оксана Олійник, парафіянка церкви та одна з ініціаторок благородної ідеї. Жінка спочатку допомагала плести маскувальні сітки. Згодом разом з подругами і знайомими, за порадою настоятеля монастиря отця Андрія Цікала та дяка храму, регента хорів, волонтерки, пані Надії Дяченко, взялися за виготовлення енергетичних батончиків для захисників України. (Зараз на фронт уже передано 300 10-ти та 15-тикілограмових ящиків з батончиками).
…Одного разу волонтерка з храму, яка працює медсестрою, розповіла як поранені воїни, які лікуються в одній з медустанов обласного центру, замовляли собі піцу та казали, що дуже сумують за домашньою їжею. Жінки вирішили потішити захисників смаколиками. Спочатку вони спекли піци за домашніми рецептами. Далі готували борщ з пампушками, солянку, чанахи, вареники, налисники, смажили кабачки, випікали домашні торти. Вояки смакували, нахвалювали, просили ще і запитували, з якого ресторану привезли їм їжу. Зі здивуванням дізналися, що це їжа від вдячних парафіянок одного з храмів. Окрім їжі, волонтерки привозили нашим захисникам білизну, шкарпетки, футболки, шорти.
«Це не просто смаколики, нагадування про дім, це щось більше. Напевно те, що дає зрозуміти українським захисникам, що ті, хто в тилу, цінують їхню службу, поважають і передають через борщ чи вареники силу для якнайшвидшого одужання. Словом, це їжа любові й перемоги та сили. Був такий випадок: один з поранених перебував у важкому психологічному стані, відмовлявся їсти, а згодом так засмакував нашими стравами, що швидко почав… одужувати. Тепер він наш добрий друг»,— додає отець-диякон Іван Зубрицький, який допомагає волонтеркам.
Щодня на кухні працюють 3-8 жінок та дівчат віком від 30 до 50 років. Серед волонтерок-куховарок є дівчинка шкільного віку, яка охоче допомагає та вчиться готувати страви. За словами Оксани Олійник, у майбутньому вона стане чудовою господинею, бо вже зараз дивує кулінарними вміннями і стараннями. Сімдесят і навіть більше порцій їжі для госпіталю активні парафіянки храму Матері Божої Неустанної Помочі готують протягом двох днів. Першого дня відбувається закупівля продуктів та підготовка, а наступного — жінки куховарять, пакують та відвозять у медзаклад. А ще активним парафіянкам допомагають продуктами та фінансами священники та брати-редемптористи. Вони часто ще й приходять поговорити та помолитися разом. Також допомагає волонтеркам-кулінаркам родина священника ПЦУ з Краматорська, отця Олександра, який з дружиною Наталією та двома синами Данилом і Олексієм наразі живуть при монастирі. І, звісно, найбільша допомога — від Бога.
«У нас був такий період, коли ми вже не мали ані продуктів, ані грошей, аби їх купити. Я на мить подумала: «Все, напевно, треба буде завершувати нашу благодійну роботу». Було прикро, але що ж, час важкий, багато людей не мають достатньо фінансів, аби допомагати, — зізнається Оксана Олійник. — І раптом, як подарунок Небес: одні благодійники надіслали нам значну суму, потім — інші. Наша робота відновилася. Вважаю, що це Сам Бог скерував цих жертводавців, аби ми й надалі допомагали нашим захисникам. Отож Господеві подобається те, що ми робимо».
Ще одним прикладом Божої підтримки волонтерок є те, що вони швидко знайшли машину для доставки обідів воякам. За словами Оксани Олійник, спочатку їжу возили її однокласниця Тетяна Васович, яка живе в Києві, та коли почалася війна, вона була в Івано-Франківську. Тут і залишилася на кілька тижнів. Згодом жінка повернулася додому, і волонтерки не знали, хто буде возити смаколики. Хотіли винаймати таксі. Але ж це додаткові витрати. Перед від’їздом пані Тетяна випадково зустріла свою одногрупницю, Юлію Савіцьку, в якої є автівка, і зараз вона допомагає возити їжу для вояків.
…Жінки, які готують обіди для захисників держави, здружилися, стали наче однією родиною. Під час куховарства спілкуються, підтримують одна одну, діляться рецептами, які згодом використовують для своїх родин, і навіть жартують. «Я не думала, що в цей непростий час зможу усміхатися і сприймати жарти, але в Бога немає нічого неможливого. Вочевидь Всевишній, як Добрий Батько, розуміє, що не може людина постійно бути напруженою, переживати, плакати, і тому дає їй на життєвому шляху таких друзів, які розрадять та розвеселять», — продовжує пані Олійник.
До речі, деякі з тих помічниць-волонтерок, які раніше працювали, зараз не можуть приходити на церковну кухню, але вони беруть роботу додому, і приносять, скажімо, вже свіжоспечені налисники.
А ще священники, брати-монахи й парафіяльні волонтерки, окрім приготування обідів для поранених вояків та батончиків на фронт, збирають кошти на амуніцію, допомагають внутрішньо переміщеним особам.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
