Церква Успіння Пресвятої Богородиці у селі Крилосі перебуває під титулами чотирьох патронів (заступників).
1. Храмовий празник Успіння Пресвятої Богородиці
Перший, первинний, храмовий відпуст пов’язаний із титулом самої церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Храм побудований у ХVІ ст. із каменю галицького кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці, спорудженому ще у ХІІ ст. князем Ярославом Осмомислом.
Про те, що Успенський собор функціонував на початку ХVІ ст., свідчить грамота польського короля Сигизмунда І, видана галицькому єпископу Макарію Тучапському 20. 10. 1539 р. у Кракові. У ній згадується, зокрема, про галицьку митрополичу церкву, в якій мав колись свій осідок архієпископ чи митрополит і яку на простонародній мові Крилосом називають. Переконливі свідчення про функціонування Успенського собору у першій половині ХVІ ст. містяться також у листі єпископа Макарія Тучапського від 01.07.1539 р., яким він наставляє священників до церкви Успіння Богородиці в Крилосі, зазначивши, що «соборних священиков на крилосі при церкви великой Успенія Пречистія Божія Матере повинно бути дванадцять».
Церква відповідно була освячена й успадкувала цей титул, який є найстарішим. Три інші відпустові празники церква отримала від сусідніх монастирів: св. Івана Хрестителя (найдавнішого галицького монастиря), Воздвиження Чесного Хреста на Соколі та монастиря святого пророка Іллі.
2. Свято Різдва Івана Хрестителя
На території княжого Галича Іванівський монастир був одним із найдавніших. Монастир св. Івана згадується у літописі під 1189 роком у зв’язку із похованням князя Ростислава Івановича. За припущеннями Й. Пеленського, Л. Чачковського, Я. Хмілевського, та Я. Пастернака, монастир розташовувався в урочищі Іванівське, на узгір’ї неподалік Крилоської гори. На південь від «Іванівського» в урочищі Царинка Лукомським Ю. В. (1988 – 1993 рр.) виявлені фундаменти декількох храмів, що функціонували на одному місці послідовно протягом ХІІ-ХІІІ ст. Виявлені під час досліджень об’єкти та артефакти дали можливість досліднику висловити припущення, що досліджені залишки належать до Іванівського монастиря. Про те, що Іванівська церква була монастирською і одночасно відігравала роль усипальниці, підтверджують археологічні матеріали. У середині дерев’яного храму виявлено три вапнякові саркофаги. У 1951 році київський археолог В. Гончаров неподалік розкопаних фундаментів виявив рештки двоповерхового будинку з багатим інвентарем.
Очевидно, титул одного з найдавніших монастирів Галича був прийнятий галицькими єпископами в якості заступництва Крилоського храму св. Іваном Хрестителем.
3. Свято Воздвиження Чесного Хреста
Це відпустове свято Крилоської церкви пов’язане з монастирем Воздвиження Чесного Хреста у с. Сокіл. Монастир знаходився у західній околиці села, в урочищі Скол, на високому мисі правого берега р. Лімниці. Попри свої релігійні функції, Сокільський монастир виконував ще й оборонні, контролюючи величезний простір пониззя Лімниці з південно-західного порубіжжя Галича.
Після обстеження місцезнаходження сокільської чернечої обителі дослідники давнього Галича Л. Чачковський та Я. Хмілевський писали: «Монастир, побудований на скалі (Сколі), називався Скольський, відтак назву перекручено на Сокольський. Від того названо пізнішу оселю Сокіл. Монастирські будинки стояли на вершку скали там, де сьогодні є цвинтар. На суміжній площі, де сьогодні ростуть старі фруктові дерева, був монастирський садок».
В інвентарному описі Крилоського монастиря, здійсненому під час візитації 05. 04. 1774 року, є запис, що «в каплиці, під дзвіницею мурованою, під покровом Василія Великого, у вівтарі, який зроблений чеканкою і позолочений … є образ чудотворний святої Марії з Сокільського монастиря, перенесеного ще за перебування йогомості Антонія Седлевича, настоятеля Крилоської церкви, офіційно в катедру Крилоську. Ікона була із засувою святого отця Василія Великого».
Як повідомляють «Акти церковні в Крилосі», перші три відпусти Успенської церкви затвердив 15 січня 1884 р. митрополит Михайло Левицький, а 8 серпня 1859 р. вони були ще раз підтверджені адміністратором Галицької митрополії (з 1863 р. митрополит) Спиридоном Литвиновичем.
Але у старій традиції відпустових свят Крилоської церкви згадується також празник св. пророка Іллі.
4. Свято святого пророка Іллі
Монастир святого пророка Іллі знаходився біля старого шляху, на правому березі глибокого яру Мозолевого потоку в ур. Прокаліїв Сад. Крім храму св. Пантелеймона, монастирська церква св. пророка Іллі була єдиною білокам’яною давньоруською спорудою, яка функціонувала з ХІІ до кінця ХVІІІ ст.
Під час походу кримських татар (1676 р.) монастир був частково зруйнований. Згодом, у 1708 році єпископ Й. Шумлянський виділив 600 злотих на ремонт монастирської церкви, яку владика назвав «найстаршою з усіх».
В інвентарі крилоської церкви за 1785 рік згадується ікона св. пророка Іллі, яка після закриття Іллінського монастиря була перенесена до крилоської церкви.
Після закриття у 1744 р. всіх навколишніх монастирів Іллінський монастир було приєднано до Крилоського. Таким чином, крилоська Успенська церква почала святкувати відпустовий празник св. пр. Іллі, який з 2 серпня переносився на найближчу неділю.
У «Парафіяльних актах церкви в Крилосі» згадується, що 6 лютого 1882 року крилоський парох о. Парфанович писав до двору митрополії в Крилосі і просив, щоб двір перестав влаштовувати забави в суботу для простих підданих з музикою і пиятикою, бо то молодь обох статей веде до розпусти, і скаржиться, що «на другий день, тобто в неділю, правлячий ранковий молебень з урочистостей св. Іллі, перенесений на неділю, на Всеношній мав не більше як 30 осіб…».
Згадку про Іллінський монастир залишив у своєму щоденнику гетьман України Пилип Орлик. Під датою 17 березня 1721 року гетьман записав: «У вівторок виїхавши (з м. Бурштина, де ночував Орлик – Авт.), ми прибули за дві милі до Дністра, через який переправившись стали попасом у Галичі, колишньому славному місті, резиденції королів і князів руських, а тепер мале і мізерне, де для З’їзду шляхти на Суди ледве змогли знайти помешкання. Я там повечеряв, виїхав вже пізно і через дуже погану дорогу ледве міг заїхати за пів милі до монастиря св. Іллі на нічліг, який знаходився недалеко від дороги і був пов’язаний із Крилоським монастирем, кафедральним Галицьким, який належав до Львівської єпархії. Там тоді в тому убогому монастирі заночував, куди приїхали ми вночі».
Під час ревізування ігуменів 1724 року в монастирі знаходилось 5 монахів. В 1774 р. монастир було приєднано до Крилоського Успенського монастиря. Проте ще в кінці ХVІІІ ст. у келіях монастиря єпископом Петром Білянським була відкрита однорічна єпархіальна семінарія.
На території давнього Галича та його околиць, до речі, майже і в кожному селі, окрім храмового свята, святкують ще й свята, присвячені іншим святим. Вивчення історії титулу та празників кожної церкви – це окреме дослідження, яке доповнить нашу насамперед духовну, релігійну та історичну свідомість.
Олег МЕЛЬНИЧУК,
молодший науковий співробітник Національного заповідника «Давній Галич».
