В день Успіння Пресвятої Богородиці в церковці села Іванівна Перегінського деканату Івано-Франківської Архієпархії було надзвичайно святочно. Місцевий парох отець Олексій Андрусів запросив до Урочистого Святого Причастя трьох дівчаток. Серед них – і мою похресницю Софію.
У білих святкових платтях, віночках на голові, вони в той день прийшли до церковці, щоб пізнати незвідану досі для них тайну. Їх вітали рідні, друзі, всі односельчани. Церковні дзвони сповіщали, що відбувається щось незвичайне. Здавалося, навіть природа (а день був погідний і сонячний) раділа за дітей. Хресні батьки під спів церковного хору завели дівчаток до церкви і з трепетом споглядали, як під час Богослужіння діти прийняли Святе Причастя. Разом з ними запричастилися усі дітки, які в такий спосіб просили благословення на добрий початок навчального року.
Хочу поділитися з вами, що відчувала я, як хресна мама, у ту мить. Нещодавно страшна війна забрала мого брата Юрія, який загинув, захищаючи нашу рідну Україну. Рана від тієї тяжкої втрати ятрить серце. Лише віра у Бога і молитва допомагає перенести біль. Але попри всі випробування перше Причастя Софійки було надзвичайно визначне, вся наша сім’я ще з більшою вірою чекала на ту подію. В переддень свята я мала розмову із Софійкою, хотіла дізнатися, чи розуміє вона, що таке Тайна Святої Євхаристії і яке значення має для нас. Я була приємно здивована, коли дитина розповідала мені про життя Ісуса Христа, про чуда, які Він творив, про Воскресіння. Дитина також багато говорила про цілющу силу молитов, які вона промовляє до Бога, і як вона вірить, що Господь її чує. Софійка розповіла, що вона та її подруги пізнавали науку під час 25-и уроків Слова Божого, які їм проводив отець Олексій.
Коли ж прийшов час пізнати Тайну Святої Сповіді і Причастя, діти не лише розуміли блаженність того дару, який приймають, але з трепетом відкрили свої серця Богові. Я не могла стримати сліз. Знаю, що там, на Небі, тішився за племінницю наш Юрій.
Я молилася за отця Олексія і щиро дякувала йому, а також просила Господа Бога, щоб додавав йому сили вести дорогою спасіння усіх вірян нашого села, а особливо дітей. Який добрий приклад він показує! Нема нічого ціннішого за християнське виховання наших дітей, закладені духовні зерна, які проростуть у справах і будуть вести їх дорогою добра та милосердя.
Закликаю усіх навернутися до Бога, при кожній можливості йти до церкви, молитися і просити заступництва. Нехай Божа ласка додає сили кожній родині, допомагає у тяжких випробуваннях, лікує і настановляє на добро. Це єдиний шлях, як урятувати нашу Україну і спасти світ.
Віталія ПОПОВИЧ.
