Днями два храми Івано-Франківської Архієпархії відзначили високоповажні дати.
Так 180-річчя з дня освячення церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці відсвяткували в селі Креховичі Брошнівського протопресвітеріату. А в місті Снятин (Коломийської єпархії) згадували, як 135 років тому освятили храм Чуда св. Архистратига Михаїла.
Такі річниці не могли залишитися непоміченими. В обох храмах з нагоди ювілеїв відбулися святкові Богослужіння. У Креховичах Божественну Архієрейську Літургію відслужив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківської Архієпархії Кир Володимир Війтишин. А до Снятина, окрім Владики Володимира, завітали Єпарх Чернівецький Йосафат Мощич та протосинкел Коломийської єпархії отець Роман Кіцелюк. Співслужили Владикам численні священники, які завітали до двох храмів. Ми також долучаємося до вітань парохам та громадам храму і розповідаємо про історію двох святинь.
Благодать «благовісної» церкви
Перша згадка про сільську святиню зафіксована у XVII сторіччі. Давній храм був дерев’яний, як і сучасний, який був споруджений у 1842 році, він є пам’яткою архітектури місцевого значення. Хоча церква названа на честь свята Благовіщення, храмовий празник тут відзначають 27 вересня, на свято Воздвиження Чесного Хреста. За даними, які зібрав уродженець села Креховичі, краєзнавець Роман Гуцул, який нині мешкає у Львові, опис давньої церкви зберігся ще з 1762 року. В описі сказано, що святиня була добротною та міцною, бо в її основі — смерекові та дубові. Зверху на храмі був один купол (баня), покритий гонтою, центральні двері зробили з одного з найміцніших дерев — тису. Прикріпили їх на металеві завіси, а ззовні храм замикався на великий металевий замок. У наш час такий опис видається звичним і навіть дещо простим, але на момент спорудження давньої церкви те, що для її будівництва використали настільки добротні матеріали, свідчить про чималі кошти, вкладені у спорудження святині. Є в архівах і відомості про різних священників, які служили в Креховичах.
Зокрема зазначено, що сучасний храм будували у 1842 році, за часів служіння отця Маркеліана Кульчицького. Будівництво фінансував дідич Станіслав Слонецький. А працювали, ймовірно, майстри із села Цінева (нині Рожнятівщина), які здавна славилися своїм умінням споруджувати дерев’яні хати і святині. На жаль, відомостей про майстрів, які працювали над внутрішнім інтер’єром церкви, не збереглося. Поте святиня милує око і досі служить людям духовним прихистком.
…Минали роки. Відгриміла Перша та Друга світові війни. У часи радянського безбожництва ворожі зайди заарештували і виселили до Сибіру родину отця Ореста Щуровського, який на той час служив у Креховичах. Партійні органи, за твердженням Романа Гуцула, змушували священника приєднатися до Львівського псевдособору, що відбувся в березні 1946 році у Львові. Та отець Орест був вірним своїй церкві. 27 лютого 1950 року сім’ю Щуровських арештували, у них забрали майно і виселили. Церкву насильно перевели до московського патріархату. Аби безбожники не знищили і не сплюндрували святиню, місцеві жителі забрали до своїх домівок дерев’яні статуї святих. Коли УГКЦ вийшла з підпілля, у Креховичах відновилося духовне життя.
Зараз тут уже 2,5 роки служить діяльний та активний священник Микола Андибур. А сама святиня гарна й оновлена. Зроблено для цього чимало: фасад церкви й дзвіниці вкрито дерев’яним фальш брусом; замінено всі вікна; проведено капітальний ремонт всієї електромережі; у приміщенні святині зроблено теплу підлогу; на території докладено бруківку; встановлено місце для освячення води зі статуями Ісуса Христа та Івана Хрестителя; придбано будинок для резиденції. Храм має добрих і щедрих жертводавців, завдяки яким придбано багато потрібних для святині речей, а також дзвін.
При церкві діють спільноти: «Матері в молитві», Апостольство молитви, «Лицарі світл»а. В останню спільноту входять молоді люди, які допомагають хворим і немічним, організовують улітку табір «Канікули з Богом». Є також хор «Благовість», дитячий хор «Божі дзвіночки», катехитична школа св. Апостола Юди-Тадея, біблійний гурток.
«У нас велика жива та діяльна парафія. Зараз ми молимося та робимо все можливе, аби в Україні настала перемога у страшній війні. У дні ворожої агресії в нашій церкві є ланцюжок безперервної молитви, адорації, Літургії, вервиці за вояків та мир», — розповідає о. Микола. А ще чоловікам з Креховичів, які пішли воювати, з парафії допомагали коштами, роздали освячені вервиці. Щонеділі, за словами священника, у храмі є збірка, кожен з парафіян може дати що хоче і скільки може. Місцеві жителі працюють благодійно і для потреб вояків ЗСУ.
Храм із мурів подарованих
Церква Чуда святого Архистратига Михаїла — окраса Снятина та всієї Коломийської Єпархії. Історію святині детально вивчає та описує парох храму, митрофорний протопресвітер Теодор Оробець. У його статтях про церкву написано, що засновником та організатором будівництва святині в Снятині став блаженної пам’яті о. Теофіл Кобринський, який служив у Снятині лише 4 роки: з 1878 до 1882. Він прийшов до Снятина на місце сотрудника і катехита народної школи. А парохом на той час був о. Омелян Ганкевич, в якого з його приходом на парафію до Снятина померла дружина. Священник дуже сумував за нею, не міг належно виконувати свої обов’язки, і йому дали «помічника».
Отож уся відповідальність за стан парафії була на плечах отця Кобринського. Мудрий і далекоглядний, хоча й молодий душ пастир, одразу звернув увагу на те, що церква Вознесіння Господнього, в якій на той час молилися снятинці, була замалою для духовних потреб мешканців міста. Він вирішив, що треба побудувати новий великий храм. Для цього потрібно було місце. Вибір священника випав на місце, де колись, за твердженням істориків, була дерев’яна капличка. Ділянка біля каплички була невелика. Отець Теофіл вирішив розширити площу для спорудження нової святині. А будівельний матеріал він взяв із… військових державних мурованих казарм, що знаходилися на місці, де зараз Снятинська центральна лікарня. У 1878 році казарми згоріли, але стіни залишилися.
Аби отримати матеріал (камінь і цеглу) для спорудження церкви, о. Теофіл Кобринський звернувся до свого тестя, священника Івана Озаркевича, який був не лише душпастирем, але й послом (депутатом) Віденського парламенту від українців. Із допомогою родича молодий священник написав листа до уряду Австро-Угорщини, в якому попросив подарувати громаді казармові мури. Підписали лист сотні жителів міста. Їхнє прохання у Відні виконали та дозволили взяти будівельний метеріал зі знищених вогнем казарм. Аби привезти камінь і цеглу на будівництво, сотні людей вийшли із підводами та лопатами й безкоштовно працювали. З ними трудився і молодий священник.
Місце під будову освятив наприкінці травня 1870-ого року митрополит Львівський Йосиф Сембратович, який побував у Снятині з канонічною візитацією. 14 березня 1882 року 34-річний о. Теофіл Кобринський помер від туберкульозу. За короткий час душпастирювання у містечку він встиг зробити дуже багато добрих справ. Храм, будівництво якого він розпочав, був освячений 1887 року єпископом Юліаном Пелешем. Вдячні жителі міста на фасаді храму встановили меморіальну дошку пам`яті Теофіла Кобринського. Для Снятина та околиць церква десятиліттями є великою святинею.
Зараз при парафії храму Чуда святого Архистратига Михаїла діють: молодіжна спільнота УМХ, Братство Матері Божої Неустанної Помочі, «Матері в молитві», спільнота «Джерело життя», благодійна організація «Карітас», вівтарна дружина, хори. У церкві відбуваються різноманітні молодіжні заходи та духовні чування. В центральному престолі знаходиться частинка мощей святого священномученика Йосафата, а також є велика копія ікони Зарваницької Божої Матері. При парафії здійснюють активне соціальне служіння: допомагають потребуючим, особам похилого віку, дітям-напівсиротам, сім’ям, що опинилися у складних життєвих обставинах, а тепер і воякам та внутрішньо переміщеним особам.
До речі, у день відзначення 135-річчя храму о. Теодор Оробець відзначив 35-ліття душпастирської праці.
Підготувала Сабіна РУЖИЦЬКА.
