Від перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну українська парафія з м. Терні (Італія) почала активно волонтерити та допомагати Україні всім, що було у їх силах. Вони мали невеличкий штаб, куди надходила різноманітна гуманітарна допомога від місцевих людей, починаючи від харчових продуктів, медикаментів, бронежилетів (понад 700 штук) і закінчуючи транспортом, – це мікроавтобуси та карети швидкої допомоги, які направляли до України, а саме до координаційного центру, який заснували у перші дні війни при Івано-Франківському Архієпархіальному управлінні УГКЦ.
Спілкуючись із волонтерами з Італії та колишніми парафіянами, о. Іван Стефурак розповідає, що при кожній розмові чув розповідь про надзвичайно працьовиту багатодітну сім’ю, яка складається із 8-ми дітей. У них є донечка Богданка, яка дуже хоче бути корисною для своєї Батьківщини. Дівчинка професійно кермує автомобілем. Українці з Італії розповідали, що Богданка щотижня приїжджає до них у штаб, забирає допомогу та везе її в Україну людям, котрі її найбільше потребують.
І от одного дня з острова Сардинія потрібно було доставити дві карети швидкої допомоги до Івано-Франківська, причому зробити це максимально швидко, адже воїни на днях мали забирати машини на фронт. Того разу Богданка вперше перегнала карету для штабу в Івано-Франківську.
Дівчина з сім’єю проживає на Волині в с. Згоранець, яке знаходиться за 20 км від білорусі, яка наразі не є «подругою» нашої Батьківщини. Після повномасштабного вторгнення росії сім’я заради безпеки дітей змушена була покинути свою домівку і переїхати на певний час до м. Терні. Хоча й там вони не змогли сидіти, склавши руки. «Тепер займемося волонтерством», – мета, з якою сім’я їхала за кордон, знаючи як це важливо для України.
Тільки для нашого координаційного центру Богдана перегнала чотири машини, одна з них – із Сардинії і зараз вона слугує каретою швидкої допомоги у Запорізькому військовому госпіталі. Ще одна швидка використовується хлопцями ветеранами АТО, зараз же воїни переформувалися у громадську організацію і наразі працюють як парамедики та перевозять поранених із гарячих точок до Івано-Франківського госпіталю. Пізніше юна волонтерка перегнала автомобіль із м. Ульм (Німеччина) для Лікувально-діагностичного центру святого Луки. Четвертий автомобіль служить нашим військовим на кордоні з білоруссю.
Спілкуючись із Богданою, вона розповіла мені трохи більше про себе, про свою сім’ю та про неймовірний досвід волонтерства. Сім’я Згоранець, як згадувалося вище, проживає у с. Згорани. Так-так, прізвище та назва населеного пункту абсолютно збігаються.
Від перших днів перебування в Італії сім’я Богданки не змогли сидіти, склавши рук, тому почали волонтерити при штабі у м. Терні, і виконували все, що було потрібно у той чи інший момент. Спілкуючись з ними, я відчула неймовірну віддачу, любов та щирість, а ще величезну віру в Україну та у наше світле майбутнє.
Мене насправді зацікавило те, як така тендітна дівчинка сильно і мужньо долає великі відстані, адже це зовсім не легка праця. Я почула таку відповідь Богданки: «Всі ми є свідомими громадянами України, і кожен із нас має діяти на своєму фронті. Якщо є можливість чимось допомогти, навіть перевозячи допомогу, то чому б і ні? Я вважаю, що за своє потрібно боротися та відстоювати до кінця».
Богданна – тендітна дівчинка, зовсім молода та дуже амбітна. На даний час вона подолала вже 113 тисяч кілометрів доріг, везучи гуманітарну допомогу, загалом перевезла 13 автомобілів для потреб Збройних Сил України.
Наразі сім’я вже у повному складі повернулася додому, на рідну Волинь. Вони щасливі, що мають можливість проживати на території України, а до Європи будуть їздити у гості, а також по гуманітарну допомогу.
Христина ГАМАНЮК.
