Музика, яка розуміє

0
195

24 лютого наше життя поділилося на «до» та «після». І у пошуках виходу з постійного стресу кожен відшукав щось для себе: для когось прихистком стали книги і література, для когось – перегляд старих фільмів. Хтось почав творити чи писати, звертаючись до своєї духовності. Та я певна, що для багатьох людей рятівною стала музика. Про музику, що лікує рани і знаходить нове в старому й самому собі, мені розповіла артистка академічного симфонічного оркестру Івано-Франківської обласної філармонії ім. Іри Маланюк – Любов Литвинчук.

У день нашої розмови пані Любов святкувала ювілей – 65 років з дня народження, а цьогоріч також святкує 40 років від початку концертної діяльності. Проте знаємо, що вік – всього лише позначка і чергова можливість вдатися до роздумів та аналізу. Саме такий формат буде у сьогоднішньому інтерв`ю.

Любов Литвинчук – людина мистецтва, а музика для неї не лише робота, а й задоволення. Музикант та його інструмент – ось вершина єднання й порозуміння, а ми з вами можемо стати споглядачами і розділити цю мить. Однак з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну життя багатьох з нас втратило барви і втіху. Те, що раніше було розрадою, стало недосяжним і «не на часі». Це торкнулося й митців, в тому числі й пані Любові.

«Одна добра знайома спитала мене: «Чому ви не граєте?», я відповіла: «Не можу». Натомість почула: «Хіба ви не розумієте, як це потрібно людям?». Це й стало поштовхом до того, аби знову взяти в руки скрипку», – ділиться Любов Віталіївна. «Коли здавалося, що все має «впасти до ями», воно навпаки – відродилося. Війна дуже різко відображає усе в нашому  житті – як хороше, так і погане. Неначе «негатив» і «позитив» на знімках фотографа. Ми щиро сумуємо і співчуваємо всьому гіркому, злі на все погане й несправедливе і проживаємо щастя в повній мірі. Наші почуття і відчуття загострені. З такою філософією і народився проєкт «Від серця до серця» – він дає можливість розділити свої емоції з музикою. 

Реалізований цей проєкт був у костелі Царя Христа, в тісному й «родинному» колі тих, хто потребує відчути й «очиститися». Насамперед музикант переживає музику в собі, наділяє її своїми почуттями і емоціями, а десь там, у залі, на цю мелодію відгукуються ті, хто її чекав і хто відпускає свої внутрішні переживання. Найціннішим є той катарсис, якого досягає душа. 

Саме тепер, граючи українську музику, яку до того чули і виконували безліч разів, я нарешті справді відчула її суть. Немов вона лежала перед тобою увесь цей час, притрушена землею, а лиш тепер ти її побачив насправді. Віднайти для себе українську музику знову, зрозуміти її силу і «душу» – безцінно. Та заново зрозумівши глибину свого, отримуєш єднання з самим собою, але що найважливіше, з тими, хто зараз на передовій: військовими, медиками, волонтерами і простими людьми. Відчуваєш всю мужність і єдність нашого народу в українській музиці, тій, яка нарешті звучить по-справжньому».

Також пані Любов розповіла й про інші свої проєкти і те, як вони народилися:

«До 2016 року у мене був проєкт «Класики й сучасники», камерна музика на великій сцені. Але тепер ми відродили його на малій сцені філармонії. Так створили ансамбль скрипалів з чотирма «запорожцями», які наразі жили в Богородчанському районі. Назва цього ансамблю «Єдність».

Цікаво, як створюється проєкт, бо він народжується в часі й просторі. Звичайно, при створенні завжди відчуваєш духовну допомогу від Бога, підтримку, і розумієш, що ти не сам. У цьому проєкті є фішка – «композитор за роялем». Цього року такими учасниками були Павло Гриняєв та Марічка Чабан, яка грає разом з нами.

Маю також гурт «Купалочка». Це проєкт для душі. Тут ми співаємо обрядові пісні. На «Бенефісі» співатимемо купальські пісні, пісні надзвичайної краси, які передають архаїчність та дух нашого народу.

Цікавим є ансамбль «Живиця», він працює при товаристві «Просвіта – Світовид». Це товариство очолює Олег Полівчак. Вони вивчають нашу прадавню сакральність і традиції. З цим ансамблем працюємо в літературно-музичному жанрі. Віта Захарія читає прозу чи вірші, часто на музичному тлі. Присутній тут і спів – часто співаю з нею та її родиною.

З ансамблем «Живиця» представили «Симфонію життя Сковороди», де розглянули його постать у трьох напрямах: перший – Cковорода, якого показав у своїй ранній творчості Павло Тичина, той, якого ми не знали. Другий – байки Сковороди, а третій – витримки з листів до його друга Михайла Ковалинського. Починалося дійство з його «Херувимської пісні», також грали українську музику.

У серпні, як і кожного року, разом з Ліліаною Лавренюк, у рамках проєкту «Миті слова і музики» організували вечір «Почуйте слово з-під мого пера». Тут розглянули творчість «шістдесятників» – Василя Симоненка, Ліни Костенко і Василя Стуса. Поміж цим запросили критика та мистецтвознавця. 

З колективом «Голос радости» прощалися з Фатімською Божою Матір`ю, коли та перебувала в Івано-Франківську, у храмі Царя Христа о. Василіян УГКЦ.

Знайомство зі священниками, які стали духовними наставниками у моєму житті, багато дало для становлення моєї духовности. Бо натхнення часто приходить у молитві.

Взагалі, дуже люблю, коли в сценарії задіяні діти, адже розуміємо, що діти несуть в наше життя. Вони безпосередні, щирі, чисті і справжні – не грають ролі, а є собою. Так переходимо до проєкту «Кришталевий камертон», ідеологом якого є добра моя приятелька, з якою ми в тісній співпраці – Ольга Назаренко. Це проєкт української музики, з яким ми виступали раз у місяць в Музеї мистецтв Прикарпаття. Однак з початком повномасштабної війни проєкт припинили, відновивши аж улітку у приміщенні «Ваґабундо». Цікаво, що тут грало дуже багато дітей. Це дивовижне явище – діти, які подорослішали і роблять все можливе. Бачимо це і в мистецтві, і в повсякденному житті: діти печуть, малюють грають, тим самим збираючи гроші на потреби ЗСУ. Відчуваючи трагедію дітей передової, вони тут, в тилу, роблять все можливе».

Як музикант і культурна діячка пані Любов співпрацює з селом Бринь, що на Галичині. Тут віднайшла для себе Анастасію Самочко – жінку, яка поділилася народною творчістю. Так зародилась збірка пісень, що тепер підготовлена до друку –  «Пісенна криниця роду. Галич-Бринь», в якій є 139 пісень.

Любов Литвинчук – жінка, яка так чи інакше віднаходить мистецтво. На питання «Що, як не музика?» вона відповіла, що стала би художницею. Однак зараз вона відкриває себе також як композиторка – пише колискові, музику до театральних вистав, романси для голосу та фортепіано. На фестивалі «Обереги» отримала нагороду за найкращу композиторську роботу (вистава «Егле – королева вужів», литовська казка). Написала пані Любов також духовні пісні та Службу Божу.

«Якби могла зустрітися з будь-яким композитором, то обрала б Бетховена, він бо творив серцем. А в житті ні про що не шкодую, бо інакше не була би там, де зараз є. Всі стежки так чи інакше виводять тебе на певну дорогу, а озиратися назад не варто. Жити зараз», – насамкінець ділиться мудрістю чудова та талановита жінка, скрипалька і композиторка Любов Литвинчук.

Марія ІВАНЦІВ