А знаєте, люди які щиро люблять Україну, її народ та всі її плюси й мінуси, приїжджають до нас навіть під час повномасштабної російської агресії, щоб бути корисними для нашої держави.
Сьогоднішня розповідь про Каміла Мізінскі, який є громадянином сусідньої Польщі, а понад вісім років тому разом з дружиною Касьою та домашніми улюбленцями – песиком Ру та качкою Альбертом – мігрували до Англії. Минулого тижня поляк приїжджав до України. З якою метою? Аби хоч короткий час поволонтерити у нас, і вкотре відвідати наше рідне місто – Івано-Франківськ.
Так от, Каміл – коваль. Ще перед початком пандемії COVID-19, коли у нашому місті проходив щорічний міжнародний фестиваль «Свято ковалів», він бував в Івано-Франківську. Каміл розповідає, що наше місто для нього особливе, оскільки схоже до польських міст, а тутешні люди так тепло приймають, що хочеться повертатися знову і знову.
Звичайно, що від 2017 року, коли Каміл був тут останній раз, наше місто стало ще красивішим, багато що змінилося. За час фестивалю ковалі та організатори стають добрими приятелями. Цей випадок – не виняток. Пандемія, а тепер війна позбавляють можливості організовувати зустрічі такого формату, тому цьогоріч Каміл завітав в Україну в статусі волонтера. Увесь тиждень перебування в Івано-Франківську він волонтерив у логістичному центрі Мальтійської служби допомоги. Туди надходить різноманітна гуманітарна допомога з усіх куточків світу, а згодом працівники штабу розподіляють її у місця, де є найбільша потреба.
«Цей штаб особливий, тут панує дружня, не вимушена атмосфера, а кожен із волонтерів та працівників знає свою роботу і виконує її швидко та якісно», – розповів про роботу у штабі поляк-волонтер.
Також Каміл побував у «Світлиці» від Мальтійської служби допомоги, яка переїхала до Івано-Франківська зі сталевого міста Маріуполь. Там дітки мають різні заняття, починаючи від музичного гуртка та вітражного розпису, і закінчуючи курсами першої домедичної допомоги.
«У «Світлиці» діти, мабуть, забувають про війну та про всілякі негаразди. Там затишно, пізнавально та якось по-домашньому», – ділиться чоловік враженнями від перебування у «Світлиці».
Коли я запитала у Каміла: «чому саме Україна?», бо попередньо він розповідав, що міг обрати будь-яку іншу країну чи місто для волонтерства, то він мені відповів:
«Бо Івано-Франківськ – це моє місто, тут живуть мої люди, які завжди з радістю зустрічають мене тут. Я люблю українську мову, народ та кухню. Обовʼязково повернуся сюди, і ми разом будемо святкувати перемогу, відбудовувати та розвивати європейську, перспективну Україну», – додав на завершення Каміл.
До речі, Каміл, проживаючи в Англії, має вчителя, з яким вивчає українську мову, бо любить та поважає нас. Почувши це, я здивувалася, і в один момент мені стало прикро за людей, котрі мають українське коріння, громадянство та проживають на землях нашої Батьківщини, а все ще спілкуються мовою агресора, мовою народу, який хоче нас знищити. І коли хтось робить їм зауваження, пригадуючи країну та місце, де та чи інша людина перебуває наразі, вони інколи агресивно та роздратовано відповідають, що мова не має значення. Вважаю, нам варто зробити висновки, адже минуло більше восьми років, відколи проливається кров на наших землях. А ті, хто не усвідомив цього багато років тому, міг 100% зрозуміти це за останні вісім місяців.
Камілу наразі ще складно говорити українською, але він повністю розуміє нашу соловʼїну мову і мріє досконало її вивчити.
Зустрічаючи іноземців, у яких тільки від одного слова «Україна» серце починає битися швидше, особисто мені та й, на мою думку, кожному українцю, на душі стає тепліше. Адже, ми не одні, з нами увесь світ. Разом ми – сила!
Христина ГАМАНЮК.
