Маймо відвагу побачити свої рани, пізнати себе, дізнатися про справжній стан особистого духовного здоров’я та здоров’я свого народу, своїх рідних. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у щоденному воєнному зверненні у 259-й день масштабної війни росії проти України.
Предстоятель наголосив, що впродовж минулого дня і цієї ночі знову вогняним кільцем ця війна палила тіло України. Зокрема цієї ночі великого удару зазнало місто Дніпро, де було знищено велике логістичне підприємство, яке забезпечувало життєдіяльність цілого регіону. Зараз там палає велика пожежа, і наші рятувальники намагаються все зробити, щоб врятувати життя людей.
«Незважаючи на те, що ми чуємо, зокрема з уст Президента, що щодня на фронті гине не менше наших воїнів та ведуться не менш інтенсивні бойові дії, ніж на початку осені, все ж таки ми можемо сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!» — наголосив Глава Церкви.
У цей день духовний лідер звернув увагу на необхідну умову загоєння наших ран, яка полягає в тому, щоб мати відвагу пізнати правду про себе.
«Дехто з нас боїться йти до лікарів, проходити медичні обстеження, щоб не знати реального стану свого здоров’я. Однак так само важливо мати відвагу пізнати правду про власні духовні вади, немочі. Християнська духовність вчить нас не відвертати очей від Спасителя, зневаженого, обпльованого, розіп’ятого, навіть померлого і похованого, але потім такого, який встане з гробу і рани якого будуть носієм світла Його воскреслого, прославленого тіла», — наголосив Блаженніший Святослав.
«Можна сказати, що християнська благовість є благовістю християнського автентичного реалізму. Хто пізнає Христа — пізнає правду про себе», — вважає Предстоятель.
Він запросив усіх медичних працівників відкрити своє серце і свій розум до пізнання Христової істини, Його Євангелія. «Ви отримаєте додаткову здатність проникати в глибину дійсності, матимете справжній реалістичний погляд на світ, людину та її здоров’я», — сказав Глава Церкви.
Блаженніший Святослав заохотив медичних капеланів не тільки супроводжувати хворих, поранених пацієнтів наших медичних закладів, а й чувати над душами наших медиків, лікарів, які зранені обставинами теперішнього життя не менше від тих, кого лікують.
