Змінити життя колишній чиновниці допомогла багатодітна мати, яка сама опинилася в складних обставинах.
Нині Ольга Герасименко живе в Києві, має люблячого чоловіка, який зараз у ЗСУ, і 9-річну донечку, яку народила у 40-річному віці. Жінка волонтерить та часто приїжджає у рідне Прикарпаття.
«Вірите: я би не мала своєї родини, якби випадково не допомогла згорьованій жінці, в якої працівники служби у справах дітей хотіли забрати малюків, – розповідає пані Ольга. — Я жила в одному з маленьких містечок на Прикарпатті. Працювала в райдержадміністрації. Роботу свою не любила, але іншої в моєму містечку знайти не могла».
За свою посаду, зізнається жінка, довелося «віддячити», бо інакше доньці прибиральниці і тракториста, якій дивом вдалося поступити, було не пробитися в житті самостійно.
Уже працюючи в райдержадміністрації, Ольга вийшла заміж за однокласника Андрія, який упадав за нею ледь не з першого класу. Він повернувся з-за кордону, де був на заробітках. Там його покинула дружина, яка пішла до багатого іноземця. Вдома колишній однокласник почав пиячити. Коли Ольга його зустріла, то була вражена, наскільки він опустився. Проте метка і розумна жінка збагнула, що Андрія можна взяти в руки. …Через кілька місяців чоловік освідчився колишній однокласниці. Молоді відгуляли весілля, але шлюбу в церкві не брали, бо вважали, що краще пожити кілька років, а вже згодом… На жаль, без Божого благословення життя в новій родині не склалося.
Андрій вирішив, що чоловіку чиновниці працювати… не треба. Дружина намагалася просити його, щоби допомагав по господарству чи робив удома щось зі столярки, бо столяром він був добрим, чи зрештою, хай би пошукав роботу за спеціальністю (Андрій був геодезистом, і міг просто працювати у земельному відділі), чи їхав би на закордонні заробітки. Та чоловік днями дивився фільми в інтернеті, їв, спав та діймав Ольгу докорами, чому в них немає дітей. Для родини останнє виявилося проблемою. Таке в жінки було життя до зустрічі з Лідою.
…Про багатодітну матір вона почула на роботі. Ольга була учасницею комісії з питань захисту прав дитини при місцевому виконкомі і їздила з працівниками служби у справах дітей до проблемних родин. Дорогою жінці розповіли, що їдуть до Ліди та Мирослава, батьків 5 дітей. Усі туляться у недобудованій хаті, з жахливими умовами. Тому треба все зафіксувати, описати, сфотографувати та ставити питання, щоби забрати вилучити дітей. Ольга запитала, чи люди, до яких їдуть, заглядають у чарку, чи якісь непутящі. Їй відповіли, що вони просто… добрі християни. І жінка не робить аборти. Чоловік же праці доброї не має, заробляє тим, що допомагає односельцям по господарству. А ще Ліда, незважаючи на складні життєві обставини, вирішила ще й шосте дитя на світ привести..
Ольга слухала співробітниць, а думала про те, що в неї немає дітей, і що чоловік у неї не те, що кудись на роботу би пішов, за ворота вийти не хоче. Мимоволі чиновниця навіть позаздрила бідній родині. Однак заздрити не було чому: сім’я бідувала. Багатодітна мати Ліда виправдовувалася перед «гостями» з району, що вони з чоловіком роблять усе, аби хату до ладу привести. Мирослав щодня ходить селом роботу напитує, проте грошей катастрофічно не вистачає. На заробітки він поїхати не може, бо в усьому дружині з дітьми допомагає.
«Ми хочемо, аби в нас була гарна хата, аби дітки в теплі й чистоті росли. Але ви, замість нам допомогти, дітей забрати хочете. Та я горло перегризу кожному, хто наблизиться до моїх кровинок»,— кричала знервована вагітна жінка.
Після таких слів пані з комісії більше не хотіли з нею говорити й вирішили залишити родину в спокої. Здавалося би, звична буденна справа бідної сільської родини. Та перед очима Ольги увесь день була вагітна Ліда, її рішучий погляд, сумні і навіть трохи перелякані оченята дітей, безлад у хаті…
…Вранці жінка вирішила попросити районних керівників виділити кошти для родини Ліди. А ще зателефонувала голові сільради, на території якої жила багатодітна родина, і сказала, що знає про його махінації з землею та може розповісти «кому слід», і це буде йому вартувати не лише посади, але й волі. Однак, якщо він хоче, аби вона й надалі з ним «дружила», то хай організує в селі толоку, щоби допомогти відремонтувати оселю Ліди.
І допоки жінка народила шосту дитину, її хату було не впізнати. Та й її чоловіка Мирослава голова сільради «випадково» влаштував на роботу прибиральником. Пишаючись собою, Ольга пішла зустрічати Ліду з пологового. Родина з дітьми не могли надякуватися випадковій благодійниці.
Відтоді чиновниця почала раз у місяць навідуватися в село до Ліди та подружилася з простою віруючою й роботящою матір’ю. Ольга була вражена простотою, щирістю, що межувала з дитячою наївністю, але водночас жіночою мудрістю. Тому наважилася розповісти Ліді про своє життя. Вона довго слухала і, можливо, не все зрозуміла. Але насамкінець сказала: «То все через те, що у вашому житті немає Бога. Підіть з чоловіком до храму, попросіть Господа допомогти. Ну бо от ніби ти жінка розумна, впливова, а живеш… якось не по-людськи чи що… Ти не ображайся, якщо я щось не так сказала», — простодушно радила Ліда.
«У вашому житті немає Бога, у вашому житті немає Бога, у вашому житті немає Бога…». Ці слова, наче цвяхи, увіп’ялися в голову Ольги. А й справді, чому вона не ходить до церкви? Може тому, що її родина була не те щоби невіруюча, а просто байдужа, і вона з дитинства бувала в храмі кілька раз у рік на великі свята. Таким самим був і Андрій. Удома жінка розказала про пригоду чоловікові. Той навіть не відреагував, бо втупився в ноутбук. Наступного дня Ольга вирішила, що буде жити інакше, що хоче змінитися сама і змінити життя. Як? Та дуже кардинально.
Жінка, якій не вдалося достукатися до чоловіка, … виставила його за двері. Через місяць вони розлучилися. А ще Ольга звільнилася з роботи.
«Мій вчинок багато людей не зрозуміє, можливо і я не розуміла б, але вже аж надто хотілося… чогось іншого», — згадує нині волонтерка.
Ольга зателефонувала колишній однокурсниці, яка жила в Києві, та попросила допомогти їй влаштуватися в столиці. Олена була вражена, коли почула про всі перипетії подруги, настільки вражена, що… допомогла. І роботу колишня чиновниця отримала в офісі однієї з партій. Жінка винаймала маленьку однокімнатну квартиру поблизу станції «Лісова» та щодня, як дитина, раділа всьому новому. А ще щодня ходила до церкви.
…Під час однієї з недільних прогулянок у Ботанічному саду вона познайомилася з Олегом. Уперше за всі роки жінка відчула, що це ЇЇ чоловік, хоча нічого про нового знайомого не знала. Згодом він розповів, що родом з Житомира, в Києві працює інженером, а ще вдома ремонтує мобільні телефони, аби мати додатковий заробіток. Ольга почала зустрічатися з Олегом. Незабаром вони побралися й повінчалися. Чоловік навіть зрадів, коли Ольга це йому запропонувала. Згодом молоді поїхали в гості до Ліди та її великої родини. Подруга хоча й була повсякчас заклопотана, зраділа за Ольгу так щиро, як раділи новим іграшкам її малюки.
До речі, після цих відвідин Ольга дізналася, що чекає дитину. Майже всю вагітність жінка перебувала на збереженні, перестраховувалася, аби виносити і народити здорове маля. Незабаром світ побачила дівчинка Софійка. Хрещеною матір’ю їй стала Ліда. У часи війни добросерда жінка прихистила хрещеницю. І Ольга зараз може допомагати ЗСУ та чекати Олега з фронту.
«Я молюся за чоловіка, за мир, всіх вояків та куму Ліду, яка простотою і добротою змінила моє життя»,— каже змучена, але усміхнена волонтерка Ольга.
Сабіна РУЖИЦЬКА
Світлина ілюстративна
