Святе Письмо подає нам чимало прикладів любові до рідної землі, до Батьківщини. У Старому Завіті про неї мовиться у книгах Юдити та Естер, у пророків Ісаї, Єремії та Неємії, а також у Макавейських книгах. У Новому Завіті бачимо, що Ісусові Христові не було байдуже до долі Його земної Батьківщини — Він дбав про неї. Він плакав над Єрусалимом (див. Лк. 19, 41), переживав за Хоразин і Витсаїду, які не розпізнали знаків часу. Христос чітко наголошує, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13).
У Пастирському посланні Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні про патріотизм як любов до рідного народу та Батьківщини владики УГКЦ зауважують, що біблійне вчення про це розвивалося з урахуванням історичних обставин, у яких проживав народ Божий. Ба більше, саме Слово Боже стає головним джерелом їхніх роздумів про патріотизм.
«Батьківщина — „земля батьків“ (грец. — πατρίς, лат. patria — батьківщина, звідси ж і поняття патріотизму) — для старозавітного народу Божого була важливою і навіть святою дійсністю. Земля була спочатку обітованою, а згодом подарованою Богом. Вона також була місцем тілесного упокоєння батьків. Та ще важливіше, на цій землі стояв святий Храм Всевишнього Бога. Отже, Батьківщина у свідомості вибраного народу була нероздільно пов’язана з вірою в Бога», — зазначено в посланні.
Читайте весь текст послання:
Пастирське послання Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні про патріотизм як любов до рідного народу та Батьківщини
Що каже про патріотизм Старий Завіт?
На переконання авторів Пастирського послання, історія Ізраїлю демонструє, що велика любов до свого люду допомогла йому проіснувати в найважчі періоди його буття. «Через цей старозавітний народ Бог показує нам, як треба любити свою націю, плекати її культуру й традиції», — наголошують владики і наводять як приклад історії царяДавида і Неємія.
«Цар Давид захоплюється красою землі, яку дав Бог для народу: „Він [Господь] любить справедливість і право, ласки Господньої земля повна. Словом Господнім створене небо, і подихом уст Його — вся Його оздоба… Нехай шанує Господа вся земля; нехай Його бояться всі, що живуть на світі!“ (Пс. 33, 5–6.8)», — мовиться у тексті Послання.
«Іншим разом Давид благає в Господа духовного відродження народу і Батьківщини: „Ти, Господи, був доброзичливим до Твого краю і долю Якова Ти обернув на добре… Обнови нас, Боже нашого спасіння, і поклади край Твоєму на нас гнівові! … Справді, Його спасіння близьке до тих, що Його бояться, щоб слава Його перебувала в краю нашім“ (Пс. 85, 2.5.10)», — додають вони.
Також, на їхню думку, чудовим прикладом любові до свого народу і Богом дарованої йому Батьківщини є біблійний герой Неємія. Позаяк саме відновленню рідної країни він присвячує багатство та кар’єру, заради цього навіть ризикує своїм життям.
Щобільше, пояснюють архиєреї, в ізраїльському народі усвідомлення любові до «землі батьків» лише зросло з її втратою внаслідок програних війн із загарбниками та подальшого насильного виселення в чужі землі.
Що каже про патріотизм Новий Завіт?
У Новому Завіті, наголошують владики, що Церква Христова, утворена з різних народів, зберегла любов до земної Батьківщини як обов’язок. Християни, люблячи батьків, покликані любити їхню землю, — «землю батьків».
«Господь Ісус, воплотившись у конкретному часі та народі, обрав для себе дійсність земної Батьківщини. І хоч „земля батьків“ ні у вузькому значенні (Назарет), ні в ширшому (Єрусалим) не прийняла свідчення Христа (див. Мт. 13, 54–58; Ів. 4, 44; Лк. 13, 34)», — зазначають вони.
Владики пояснюють, що слова апостола Павла: «Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал. 3, 28) — не применшують багатства різних культур інаціональних особливостей втілення в їхній історії Христового Євангелія.
«Так, святий апостол Павло вслід за Учителем відкриває перед нами вертикальний вимір, бо всі ми, народи цієї землі, разом стоїмо перед обличчям Бога. Місія Христа — об’єднати всіх людей в одному народові Божому. Це не означає, що християни мають нехтувати своєю земною Батьківщиною, адже апостол Павло, якого святий Іван Павло ІІ називав „учителем любові до Батьківщини“, у Посланні до римлян пише: „Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі […] Я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом“ (Рим. 9, 1–3). Важливі й інші слова апостола: „Якщо хтось про своїх, і особливо про домашніх, не дбає, той від віри відцурався: він гірший, ніж невірний“ (пор. 1 Тим. 5, 8)», — пояснюють єпископи Архиєрейського Синоду УГКЦ.]
