Архиєпископ Ґенсвайн розповів про те, що Папа-емерит сказав уночі за кілька годин до смерті. Саме шукання «любого» Ісуса було шифром священичого служіння Йозефа Ратцінґера, як про це 2016 років нагадував Папа Франциск.
Останні слова Папи-емерита Венедикта XVI уночі зафіксував медбрат. Це було коло 3 години вранці 31 грудня, кілька годин перед смертю. Ще не розпочалася агонія, і в цей момент його співробітники та асистенти якраз змінювалися, тож в ці хвилини поруч з ним був лише медбрат, що не знає німецької мови. «Венедикт XVI, — зі зворушенням розповідає його секретар архиєпископ Ґеорґ Ґенсвайн, — слабким голосом, але дуже розбірливо, сказав італійською: „Signore ti amo!“ (Господи, люблю Тебе!). Я не був у цей момент біля нього, але медбрат через деякий час розповів мені про це. Це були останні його розбірливі слова, бо вже далі він не був спроможний висловитися». Про це зазначає українська редакція «VaticanNews».
«Господи, люблю Тебе!» — це немовби підсумок життя Йозефа Ратцінґера, який вже багато років готувався до остаточної зустрічі віч-на-віч із Творцем. 28 червня 2016 року, в 65-ту річницю пресвітерського рукоположення свого попередника, тоді вже на спочинку, Папа Франциск хотів виокремити «фундаментальну рису», переглядаючи тривалу історію священства Венедикта XVI, сказав: «В одному з багатьох прекрасних творів, присвячених священству, він підкреслює, як в час остаточного покликання Симона Ісус, дивлячись на нього, по суті, запитував лише одну річ: „Чи любиш ти мене?“. Як же це прекрасне і правдиве! Бо саме це, говорить він, оте „Чи любиш ти мене?“, Господь кладе в основу завдання пасти, бо лише тоді, коли є любов до Господа, Він може пасти через нас…: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що я люблю Тебе“».
«Саме ця риса, — сказав тоді Папа Франциск, — домінувала протягом всього життя у священичому служінні та в богослов’ї, яке він невипадково окреслював як „шукання любленого“; саме це він завжди свідчив і свідчить також і сьогодні: що визначальною річчю наших днів, сонячних чи дощових, єдиним, за чим слідує все інше, є те, що Господь насправді присутній, що ми прагнемо Його, що внутрішньо перебуваємо в близькості з Ним, що любимо Його, що насправді глибоко віримо в Нього, а віруючи, любимо Його насправді. Саме ця любов дійсно наповняє наше серце, ця віра — це те, що допомагає нам впевнено та спокійно ступати по воді, також і серед бурі, як це сталося зі святим Петром».
