5 січня 2023 року виповнюється 100 років легендарному сотенному УПА з Прикарпаття Мирославу Симчичу на псевдо “Кривоніс”.
Мирослав Васильович Симчич провів понад 32 роки в засланні через діяльність в УПА. Та навіть совєцькі табори не зламали Кривоноса. Адже і там він вів активну підпільну боротьбу проти радянської системи та тюремної кримінальної ієрархії.
Саме під проводом “Кривоніса” відбулася славнозвісна битва за “бандерівську столицю” під Рушором, коли відважний сотенний УПА разом зі своїми побратимами – Березівською сотнею, знищив каральний полк НКВС під орудою генерала Дергачова.
100 років боротьби
Мирослав Симчич живе в Коломиї. Він народився 5 січня 1923 року у селі Вижний Березів поблизу Косова на Прикарпатті. У 1941 році вступив в Організацію українських націоналістів (ОУН). У 19 років, в 1943 році, Мирослав Симчич вступив в УПА й обрав псевдо «Кривоніс».
“Я розумів, що УПА звільнить нас від усіх окупантів. В основному там були молоді люди, але були і старші, бувші українські січові стрільці, там були і офіцери. А ми, молодь, були сільські і міські хлопці. В УПА тоді у воєнні часи в основному були українці“, ‒ сказав Мирослав Симчич в одному з інтерв’ю Радіо Свобода.
У лютому 1945 року брав участь у бою за Космач, в якому прославився. У цьому бою українські воїни знищили 386 енкаведистів, за розповіддю Мирослава Симчича, у тому числі російського підполковника Олексія Дергачова.
У 1948 році Мирослава Симчича арештували і засудили на 25 років таборів. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за “участь у націоналістичному угрупуванні”.
У 1963 році він був звільнений, але через 5 років знову був засуджений. Таким чином в ув’язненні Мирослав Васильович провів 32 роки, 6 місяців і 3 дні. Вийшов на волю у 1985 році. Ще рік після звільнення перебував під наглядом. Навіть після проголошення Незалежності України міліція Запоріжжя «за звичкою» приходила перевіряти особливо небезпечного злочинця.
У 2008 році в Коломиї йому було встановлено прижиттєвий пам’ятник. Нині Мирослав Симчич на пенсії. Живе у м. Коломия, Івано-Франківської області, почесний громадянин Коломиї. Член Коломийської міськрайонної станиці Братства ОУН-УПА Карпатського краю.
Життєвий шлях Мирослава Симчича ліг в основу книги Михайла Андрусяка “Брати грому”. У 2019 році життєпис Мирослава Симчича став основою третього фільму циклу “Жива УПА”. ” Я не з неба”
15 листопада 2017 року за поданням Івано-Франківської обласної прокуратури Косівський районний суд реабілітував Мирослава Симчича.
Згідно з указом президента України від 14 жовтня, сотенному Української повстанської армії, політв’язню, 99-річному Мирославові Симчичу присвоєно звання Герой України.
“За героїзм, виявлений у боротьбі за незалежність України, визначні особисті заслуги у становленні Української державності, багаторічну плідну громадську діяльність постановляю: Присвоїти звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» Симчичу Мирославу Васильовичу – українському військовому та громадському діячеві, сотенному Української повстанської армії, політв’язню радянських концтаборів”, – мовиться в указі президента.
«Кожен українець повинен не лише називатися українцем, а й щось робити для своєї країни… Тоді ми будемо мати спокій і державу…»,– таким є глибоке переконання Мирослава Симчича.
