Музикантка Галина Різничук із села Підлісся, що на Івано-Франківщині, змінила мистецький профіль та виготовляє ікони з соломи. Усе сталося, за словами мисткині, завдяки великій вірі та молитві. А навчив цьому свою матусю син, який був студентом Інституту мистецтв Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника.
«Ніколи не думала, що буду робити щось подібне, адже до художнього мистецтва я особливого зацікавлення не виявляла, — зізнається пані Галина. — Щоправда в дитинстві я добре малювала. Але на цьому мої «досягнення» завершилися».
Головною для нині художниці в житті була музика. Згодом Галина Різничук і стала музиканткою. Але життя склалося так, що довелося працювати, бо ж мусила виховувати двох синів. Коли діти виросли, у свій день народження жінка пішла в івано-франківський Катедральний собор Святого Воскресіння та попросила Бога змінити її життя. Пані Галина довго й ревно молилася і щиро вірила, що зміни обов’язково будуть.
Через два місяці її син Василь, який здобував фах художника в Інституті культури, сказав, що має особливе домашнє завдання: зробити ікону з соломи. Мати дуже захотіла допомогти йому, бо ж він добре малював, а таку кропітку та філігранну роботу навіть не знав, чи зуміє завершити. Проте й пані Галина з аплікацією із соломки ніколи не стикалася, але все ж взялася за роботу. Жінка настільки зацікавилася новою для неї справою, що вирішила сама спробувати зробити щось подібне.
«Першою іконою, яку я зробила, була Богородиця Вишгородська, — продовжує мисткиня. — Спершу на дошці ДВП я намалювала Діву Марію з Ісусом на руках, згодом почала робити аплікацію. Звісно, що ця робота була недосконалою, але з кожною новою іконою чи картиною вміння відточувалося».
За словами пані Галини, для аплікацій на ікони придатна пшенична, вівсяна, ячмінна та житня солома. Спочатку мисткиня просила солому в людей, згодом вирощувала сама. Сіяла невеличку ділянку кожного злаку. Збирала її зеленою наприкінці червня — на початку липня. Зараз у пані Галини чимало справ, тому вирощувати солому нема часу. Вона знову бере «матеріал» у людей, особливого в господарів, які, попри важку економічну ситуацію, утримують коней. Солому художниця сушить, ретельно стежачи, аби вона не надто потемніла, далі розгладжує її за допомогою звичайнісінької праски. Деяку навіть підфарбовує лушпинням цибулі чи кори дуба, припалює в духовці, або навіть фарбує аніліновими барвами. Усе для того, аби на іконах соломка «зазвучала», наче музика, своїми тонами і півтонами.
Безпосередньо перед наклеюванням на ікону пані Різничук ріже соломку канцелярським малим ножем на потрібну довжину та ширину; наклеює її клеєм ПВА на дошку, де вже намальовано ескіз ікони, ніби фарбу мазками. Один за одним, один за одним. Починає з обличчя, далі — волосся і лише згодом шия, руки, ноги, одяг та фон.
«Дуже складно, — мовить пані Галина, — передати погляд очей, певний «характер» та емоції: радість, умиротворення, блаженство, скорботу, зосередженість Ісуса, Богородиці чи святого».
На одну ікону мисткиня витрачає від місяця до півроку. Окрім ікон, художниця зробила серію портретів українських історичних постатей: Данила Галицького, Богдана Хмельницького, Анни Ярославни та інших.
Жінка зізнається, що у час пандемії та після початку війни у неї була депресія. Вона не могла працювати із запалом і піднесенням, як раніше. Проте, з Божою допомогою та постійними молитвами, оптимізм переміг. Галина Різничук почала знову творити мелодії та працювати над іконами. Зараз мисткиня працює над великою іконою «Богородиця на троні», постійно й багато молиться, грає на гітарі та на баяні, співає в сільському храмі. Насамкінець жінка мовить, що в її мелодіях та іконах є особлива молитва за Україну, за перемогу, за життя своє та родини. А вдячність Творцеві пані Галина висловила ще і в поетичних рядках.
Я вдячна Богу за своє життя,
За нагороди і за втрати,
За те, що є, за те, чого нема,
За все, що маю і не можу мати.
Хай доля в мене солодко гірка,
Але душа моя завжди відкрита,
Я вдячна Богу за своє життя,
За те, що є для кого в світі жити.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
