Досі окремої біографії о. Олексія Шараневича не було. Тому його життєпис відтворювався за короткими архівними відомостями, спогадами людей, які його знали, іншими доступними джерелами, зокрема й інтернетом. Зібравши короткі відомості про цього священника, я прийшов до висновку, що він є непересічною особистістю і цілком заслуговує на те, щоб його ім’я не затерлося в історії, а було відомим.
Олексій Шараневич народився у 1882 році в сім’ї народного учителя Якима Шараневича (1847-1913). Батько помер у домі сина о. Олексія, пароха с. Гнильче на Тернопільщині, коли син обіймав тут парафію. Цікаво, що того ж рокуі в цьому ж домі померла Шараневич Марія (1890-1913) – донька емеритованого вчителя Я.Шараневича, відповідно, сестра Олексія.
На священника О. Шараневичависвятив 8 квітня1906 року єпископ Григорій Хомишин. Після цього він працював у с. Гнильче на Підгаєччині (з 1906 по 1911 рр. як сотрудник, а з 1911 по 1914 рр. – як парох). Окрім парафії святого АрхистратигаМихаїла у ГнильчомуУстецького деканату, яку він обслуговував з 1911 по 1916рр., мав парафію у с.Товстобаби.
Тривалий час (з 1922 по 1938 рр.) о. О.Шараневичбув парохом у с. Побережжя. До цього він неповний рік був завідателем уЄзуполі. У Побережжі він теж був спочатку завідателем, а з 15 березня 1923 року – парохом. У цьому селі він організував товариство «Просвіта», брав активну участь в інших громадських справах.В одній із статей про с. Побережжя(див. статтю Є. Крижанівського та Р. Пуйди«Соціально-економічне і культурно-освітнє життя с. Побережжя в 1919-1939 рр.», вміщеній у Прикарпатському віснику НТШ. Думка. — 2018. — № б (50)) знаходимо наступну характеристику діяльності о. О.Шараневича. «Справжнім лідером соціально-економічних і культурно-просвітніх ініціатив у селі був місцевий греко-католицький священик о. Олексій Шараневич, який став парохом села у 1922 р.».
Проукраїнські погляди і соціальна активність отця не залишилися непоміченими польською владою. Священник постійно перебував у полі зору поліції, яка підозрювала його у зв’язках з нелегальною Українською Військовою Організацією (УВО), а пізніше — з Організацією Українських Націоналістів (ОУН), тож не дивно, що час від часу в домі священника відбувалися обшуки. Саме О. Шараневичу завдячує своїм повоєнним відновленням поберезька філія Товариства«Просвіта». Організував роботу Товариства саме отець Олексій Шараневич. Він став головою читальні «Просвіта». Спочатку було побудовано дві читальні (на Бранівці і Слобідці – частини села Побережжя). Пізніше було споруджено третю читальню в центрі села, при ній же діяла крамниця. Десь у половині 30-х років зведено й приміщення «Сокола». Спочатку членами цього товариства стало 35 людей, згодом їх налічувалось біля 50. Список учасників, складений за розповіддю старожилів, очолював отець Олексій Шараневич. Це підтверджують і дані архівних справ.
Також цей священник організував у селі товариство «Сільський Господар», установчі збори якого відбулися 16 травня 1929 р. Першими членами «Сільського Господаря», окрім О. Шараневича, стали на початку ще дев’ять селян з активною громадською позицією.
Ще одним успішним кооперативним проєктом, зреалізованиму Побережжі за ініціативи того ж таки О. Шараневича, стала Районова кооперативна молочарня «Маслосоюзу», закладена 19 червня 1929 р. У 1930-х рр. вона налічувала 200 членів, які здавали молоко корів за вигідними цінами. Поберезька кооперація постачала молочні продукти до Повітового союзу молочарень в Станиславовіта навіть до головного штабу «Маслосоюзу» у Львові. Деякі продукти продавалися не тільки на території Галичини і Польщі, а й за кордоном.
Позитивну динаміку розвитку економічних відносин в Побережжі між двома світовими війнами прекрасно ілюструє той факт, що в селі співіснувало одразу дві ощадно-позичкові каси — «Взаємна Поміч» і «Каса Стефчика». Своєрідна конкуренція між ними спрощувала для селян процедуру отримання дешевих кредитів, а також практично повністю виключала можливість визиску місцевого населення лихварями. Більше того, «Каса Стефчика», яка задумувалася як спосіб узалежнити українських селян від польського впливу, завдяки зусиллям свого голови о. О. Шараневича стала справжнім оплотом українськості у Побережжі. З часу її заснування в 1923 р. і до 1933 р. каса розрослася до 374 членів, усі без винятку були українцями і прихильниками Українського Національно-Демократичного Об’єднання.
Якийсь час о. Шараневич обслуговував парафії сіл Стриганці (1931 р.) та Ганнусівка (1935 р.). Пізніше, після війни, його перевели у с. Бринці Церковні Стрийського району на Львівщині, де він започаткував архів, який існує до сьогодні. З 1950 року він працював у с. Вибранівці, де й помер 18 червня 1958 року.
В отця Олексія були дочки Марія та Софія, які народилися у Гнильчому. Софія Шараневич (1915-2003) вийшла заміж за о. Богдана Нуда (1910-2012), з яким виховала двох дітей – сина Романа і дочку Дарію (по чоловікові – Панкевич).
Як бачимо, зять о. Шараневича також був священиком. Про свого тестя він згадував: «Отець О. Шараневич був присутнім на соборі у 1946 році. Коли ж дізнався, що до Львова таємно прибув єпископ Миколай (Чарнецький), захотів зустрітися з ним, висповідатися. Хоча й був він на соборі, так би мовити, формально, не голосував, проте сумління було неспокійне. Владика Чарнецький погодився на зустріч. Пізніше тесть розповів мені, що сказав єпископу, що не хоче помирати з важким сумлінням, хоче запитати, що має робити, чи залишити парафію, піти. Владика відповів, щоб залишався на парафії, сказав, що дає йому повноваження приймати назад до УГКЦ усіх священиків, які цього хочуть, які були чи не були на соборі, але підписали приєднання до православної Церкви формально, бажаючи добра для своїх вірних, щоб не закрили церкву тощо».
Так о. Олексій Шараневич, відвідавши о. Богдана, відновив його єдність з УГКЦ.
«Хоча я вважав, що я й без того належу до УГКЦ», — казав священник. Очевидно, що зустріч з владикою мав тоді не лише о. Олекса, та важко було дізнатися, хто таємно належить надалі до УГКЦ. Найбільше, як пригадує, дошкуляв стан постійної непевності: «Ми не спілкувалися між собою на такі теми, ніхто не знав, хто куди належить. Усе було таємно».
На жаль, під час написання цієї статті мені невдалося віднайти світлини отця О. Шараневича, а також простежити його родинних зв’язків з іншими Шараневичами, зокрема, звідомим львівський істориком ІзидоромШараневичем. Але, можливо, це зроблять наступні дослідники.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич».
