Питання: Як подолати заздрість і перестати хотіти того, що мають інші?
Відповідає Vatican News:
Гріх заздрості — не в бажанні хотіти те, що мають інші. Немає нічого поганого в тому, щоб бажати святості чи, наприклад, знань або вмінь, які є в інших людей, із яких ми хочемо брати приклад. Гріховний порок заздрості означає відчувати смуток, сум через те, що в когось є те, чого немає у нас, тобто бажати, щоб цього блага або обдарування в іншої людини не було. І це бажання з’являється тому, що чужі блага або таланти заважають нам виділятися й вирізнятися серед інших. Таким чином, заздрість тісно пов’язана з пихою.
Духовні наставники зазначають, що, як мінімум, спокуса заздрості притаманна усім людям і це доволі поширений гріх, про який часто доводиться розповідати на сповіді. Причина цього — наша схильність до зла, наслідок первородного гріха.
Оскільки заздрість — це смуток, печаль, то й подолати її можна так само, як і кожну іншу печаль, тобто молитвою. Цю корисну настанову нам пропонує святий апостол Яків: «Чи страждає хто з вас? Нехай молиться!» (Як 5,13). У грецькому перекладі слово, яке в нашому перекладі звучить як «страждає», означає велике страждання, а у Вульгаті використовується слово tristatur, яке означає «сумувати». У кожному разі, заздрість може приносити велике страждання, примушує страждати. В такій ситуації головний засіб — це молитва. Молитва допомагає нашому серцю узгодити своє серце з Серцем Бога, з Його почуттями. Мірою того, як ми молимося в наших стражданнях, у наших печалях, ми починаємо любити ближнього серцем Бога і радіти дарам, якими Господь їх наділив. Ось чому святий апостол Павло каже: «любов не заздрить(…), але тішиться правдою» (1Кор 13, 4б; 6б). Звісно, із заздрістю можна і треба боротися не лише молитвою; але саме вона — це перший і незамінний крок.
У Катехизмі Католицької Церкви ми знайдемо ще один засіб. Ось як у цьому документі описано гріх заздрості. «Заздрість — це одна з форм смутку, а отже — відмова від любові. Охрещений має боротися з нею доброзичливістю. Заздрість часто походить від пихи, охрещений же вчитиметься жити смиренно». Наводяться слова святого Йоана Златоуста з бесіди на Послання до римлян: «Ви хотіли, щоб вами Бог був прославлений, що ж — радійте успіхам брата вашого, й тоді Бог вами прославиться. Скажуть, Бог буде прославлений тим, що раб Його зміг перемогти заздрість, радіючи заслугам інших людей». Тут є дуже важливе зауваження: ми перемагаємо заздрість, радіючи заслугам інших. Златоуст має на увазі результат духовної боротьби: оскільки ми радіємо заслугам інших — значить, ми перемогли заздрість.
Але багато духовних учителів радять боротися з пороками за допомогою протилежної чесноти. Наприклад, якщо у нас щодо ближнього неприємні почуття, то один зі способів боротьби з цим — робити маленькі жести доброзичливості саме щодо цієї людини. Спершу здаватиметься, що наші руки діють урозріз із нашим серцем, нашими почуттями, — й це справді так. Але поступово саме ці жести допоможуть змінити й наше ставлення до ближнього, і тоді зовнішня доброзичливість поступово стане внутрішньою — якщо ми, звісно, супроводжуємо цей процес гарячою, щирою молитвою. Цей спосіб духовної боротьби відповідає логіці заклику Господа молитися за ворогів. Молячись за ворогів, ми робимо протилежне наше почуттям, а точніше — нашій гріховній схильності до непрощення. Коли ми маємо недобрі почуття до будь-кого, то можемо перемогти їх не лише молитвою, а й доброзичливими жестами щодо цієї людини.
Оскільки заздрість — це породження гордині, то чеснота, протилежна заздрості, — це смирення. В Катехизмі Католицької Церкви написано, що заздрість може навіть бути смертним гріхом, якщо вона змушує бажати великого зла об’єкту заздрощів. Святий Августин писав, що заздрість породжує ненависть, лихослів’я, наклеп, зловтіху з нещастя ближнього й невдоволення його благополуччям. Засмучуючись тим, що хтось розумніший або багатший за нас, що хтось отримав призначення, яке нібито принижує наші заслуги, ми, звісно, ніколи в цьому не зізнаємося; але проявом цього буде якраз лихослів’я, коли ми нездатні радіти досягненням нашого ближнього, але помічаємо, який він не гідний, шукаємо в ньому недоліків, часто без будь-яких підстав, із допомогою слів, які нічого не доводять, але — як то кажуть — залишають осад. Тоді як ми маємо в смиренні предстати перед Богом, визнаючи себе тим, які ми насправді, й визнаючи іншого володарем дарів, якими його наділив Господь. Таким чином, проти заздрості ми маємо три зброї: молитва, в який ми просимо Господа про любов до ближнього і всіх благ для ближнього — об’єкту нашої заздрості; друга зброя це смирення: визнання того, що все, дане нам чи іншим людям, походить від Бога; і третя — радість від того, що ближній отримав від Бога ті чи інші дари.
