(Продовження, поч. у ч. 8)
Світовий досвід стверджує, що в усі часи боєздатність армії залежала від міцного тилу і його забезпечення, особливо при воєнних діях. УПА та збройне підпілля стабільної підтримки не мали, оскільки виборювали суверенність України у ворожому московському оточенні. Український повстанець не мав постійного житла, гарячої їжі, належного сну, відпочинку, теплого одягу. Можна лише подивуватися, як підпільники, проявляючи національний порив та силу духу, не хворіли. Незважаючи на всі негаразди, вони однак стежили за своїм зовнішнім виглядом, чим справляли відмінне враження на оточуючих. На численних фотографіях ми, як і сьогодні, бачимо відкриті, вольові обличчя, живі іскорки в очах хлопців, які представляли Нескорену Націю, адже від них залежав дух боротьби за Українську Державу.
Сучасним Збройним Силам України допомагають волонтерські організації, народ, держава та українські союзники, щоб наші воїни були нагодовані, тепло одягнуті, взуті. Повстанський побут часів боротьби ОУН, УПА всебічно залежав від діяльності господарських структур, які базувалися на добровільній допомозі населення грошима, хлібом, м’ясом, салом, білизною та захопленому у ворога майні. Керували цією важливою службою господарські референтури, у селах – станичні господарники, котрі несли весь тягар забезпечення. Для поповнення повстанської казни, підпілля ОУН випускало так звані «бофони» (на бойовий фонд – повстанська позика – Н.М.), які вручали людям за відповідні кошти і зобов’язувалися їх повернути із настанням Української Держави. Коли гітлерівці або московити знаходили у людей «бофони», їх негайно розстрілювали. Енкаведисти часто здійснювали засідки на квартири, де вечеряли повстанці, розстрілювали мешканців та спалювали будинки. Тому налагодити чітку роботу господарської служби в умовах тогочасної трагічної дійсності, репресій та облав було дуже складно, інколи неможливо.
Варто згадати про методи пропагандистської діяльності ОУН, УПА. В сучасних умовах, завдячуючи електронним засобам інформації, світові миттєво стає відомо про злочинні наміри і дії московитів в Україні: розстріли, катування, ґвалтування, руйнування будинків, викрадання дітей тощо. В Україні сьогодні працюють талановиті політичні оглядачі, ведучі радіо і телепередач, журналісти. Про події в Україні засобами пісень, розповідають народам світу українські артисти, як і колись Українська республіканська капела часів УНР під орудою Олександра Кошиця.
Друковане й усне слово у повстанській боротьбі відігравало неоціненну роль, адже закликало народ до бою з окупантами, розвінчувало совєтську колоніальну політику, утверджувало ідею незалежності. На його значенні особливо наголошував ідеолог збройного підпілля ОУН, УПА майор Петро Федун («Полтава»): «кожна наша листівка (…) – це далекобійне стрільно, вистрілене нами в глибокий тил ворога. Дія цього стрільна в пропагандистському відношенні не менш ефективна від дії справжнього динамітного стрільна. Кожне наше видання знищує, так би мовити, живу силу противника – відбирає йому людей(…) запалює або зміцнює революційний пожар у середині ворожого табору, в глибокому тилу противника». УПА та Збройне підпілля ОУН володіли розгалуженою структурою підпільних друкарень, які випускали у світ листівки під гаслами, актуальними й сьогодні, на кшталт: «За Українську Самостійну Соборну Державу», «Воля народам, воля людині», «Смерть московсько-більшовицьким зайдам», «За вільні національні держави поневолених народів», «Слава Україні! Героям слава!» тощо. Важливим лозунгом визвольних змагань стало гасло: «Лицем до Сходу і Києва», і це підтверджує, що ОУН, УПА були загальноукраїнським явищем. Московські загарбники дуже боялися засобів повстанської пропаганди і агітації, тому захопленим друкованим матеріалам раділи більше як навіть убитими повстанцями.
Йшов уже 1960 рік, у якому найбільше всіх потрясла новина, коли 14 квітня 1960 року у Божиківському лісі на межах Підгаєцького і Бережанського районів Тернопільщини відбувся бій трьох повстанців, які дотримали зброю до останнього часу. А всього у лавах УПА – «Захід», що охоплювала Тернопільську, Івано-Франківську, Львівську, Закарпатську, Хмельницьку області і Закерзоння (Польща), загинуло за вісімнадцятирічний період боротьби близько 47 тисяч борців. Майже 60 тисяч мешканців впали жертвами окупаційних режимів, найбільше від сталінського СРСР, близько півмільйона зазнали арештів ув’язнень та депортацій. Додамо, що до цього звіту ми не включили загиблих у підрозділах УПА – «Північ», «Схід», і «Південь». З метою ознайомлення народів сусідніх держав з ідеями УПА, відділи УПА – «Захід» здійснили кілька успішних рейдів територіями Польщі, Чехословаччини, Румунії, і півторатисячокілометровий рейд із Закерзоння до Західної Німеччини, де заявили світові, за що бореться Українська Повстанська Армія.
Але й після останніх подій, боротьба не припинялася. Совєтські власті продовжували вистежувати й арештовувати українців. Наприклад, 1960-1961 роках засудили до багатьох років ув’язнення близько 100 борців. 1971 року знову арештували понад 100 осіб і засудили за так звану «антирадянську» діяльність. Водночас штат КДБ збільшили на 660 оперативників, вишколених московських псів і яничарів нової формації, жорстоких мерзотників і вбивць. Їхня праця незабаром дала про себе знати. Так, 1973 року засудили до різних строків ув’язнення вісьмох юнаків із села Росохач Чортківського району: Миколу і Володимира Мармусів, Володимира Сеньківа, Степана Сапеляка, Петра Винничука, Андрія Кравця, Миколу Слободяна і Миколу Лисого, за вивішення у Чорткові в річницю соборності синьо-жовтих прапорів та розповсюдження патріотичних листівок.
Але кадебісти не були всесильними, бо незабаром появилися синьо-жовті прапори у Чернівцях і Києві. Хто їх вивісив, так і не виявили. 1977 року у Чернівцях сфабрикували процес над п’ятьма борцями за волю України. Одного з них, Івана Гулю розстріляли, інших – Георгія Гавдуна, Василя Кушнирюка, Георгія Крецького та Івана Новака – засудили до різних строків ув’язнення. З цього приводу газета «Радянська Україна» за 19 березня 1977 року злорадно писала у статті «Народ такого не прощає»: «Трудящі СРСР не можуть забути злочинів, скоєних проти людства. Слідчі органи, хоч і минув час розшукують зрадників і убивць, що поховалися по різних шпаринках, і витягують їх на справедливий народний суд».
1979 року підступно убили Володимира Івасюка. І цей список можна продовжувати. Отже, відгомін визвольної боротьби ОУН, УПА не згасав. У багатьох селах на локальному рівні продовжували існувати нелегальні групи колишніх націоналістів, що читали заборонену літературу, обговорювали події, співали повстанські пісні та виховували молодь.
Підсумовуючи історичні події, відзначимо, що УПА – «Захід» та Збройне підпілля ОУН здійснили вагомий внесок у створення нової партизанської тактики проти тодішньої гібридної війни росії у винятково складних воєнно-політичних та економічних умовах. Повстансько-партизанська війна на теренах Західної України всебічно охопила місцеве населення. Зв’язок, розвідка, медична і господарська служба, будівництво криївок – далеко не повні структури, через систему яких до визвольної боротьби УПА – «Захід» долучилося понад 500 тисяч активних добровольців та симпатиків визвольного руху. Без сумніву, що їхній багатий досвід український народ свідомо застосовує сьогодні у волонтерських та інших структурах Збройних Сил України. Якби у ті часи Україні та сьогоднішні сприятливі воєнно-політичні й міжнародні обставини, УПА швидко переросла б у потужну ідейно-визвольну армію і в центрі Європи появилася б мирна й багата українська держава.
Повстансько-підпільна боротьба ОУН, УПА – це швидше війна двох ментальностей, української з московською, її історичною ненавистю, зажерливістю, обманом, брехнею і розбещеністю до чужих народів. Український супротив мав широку географію і хронологію: від чисельних повстань і страйків українських політв’язнів у радянських тюрмах і концтаборах до мовчазливого протесту 60-70 років ХХ століття, а від них до шістдесятників та дисидентів, які спричинилися до появи своєрідного «гандізму» – вибуху мирної національної революції і розвалу СРСР. Значною мірою завдяки боротьбі ОУН, УПА та великим жертвам національно-визвольний рух увійшов у свідомість українців та став способом нашого мислення і дій.
Визвольна боротьба українського народу проти московських окупантів не припинялася практично ніколи. Залежно від ситуації, війна набирала нових форм і методів. Продовжується вона і сьогодні, коли москва прагне остаточно знищити Українську Державність.
Нестор МИЗАК,
доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.
