Як 8 березня стало інструментом у руках радянської влади, та наративи, в які нас змусили повірити.
«Любі наші жінки, у цей світлий і сонячний день вітаємо вас зі святом! 8 березня — свято квітів, весни та дівочої краси» — подібну маячню зустрічаю з року в рік, кожного березня і, якщо чесно, мені набридло. Усі листівки, вивіски, видання чи сторінки в мережі вітають мене з днем весни, наче бракує того, що це роблять люди. В чому ж проблематика «свята» і чому всі вирішили, що я – Весна, а це — мій день?
Сьогодні майже кожна жінка має можливість здобувати освіту, творити чи вести науково-дослідну діяльність. Вона може носити штани й коротко підстригти волосся, а якщо захоче — відкриє власний бізнес. Усі ці, здавалося б, буденні справи — наслідок столітньої боротьби за власні права та людську гідність. Та чому «майже кожна жінка»? Бо й досі, вже у сучасному і «толерантному» світі, стикаємося з проблемою дискримінації жінок. Якщо ж ви не бачите цих проблем, то мушу із сумом повідомити, що, найпевніше, ви їх і створюєте.
Безумовно, вистачає людей, які радикально засуджують фемінізм не ознайомившись спочатку з тим, в чому полягає його суть. Особливо іронічно бачити осуд цього руху від жінок, які вільно користуються його наслідками — виходять з дому без супроводу, водять автомобіль або ж ходять на роботу. Як я вже раніше писала: «Знайти жінку у чоловічому світі — справа не легка», та ще важче знайти жінку у пострадянському суспільстві, яке заснували чоловіки.
То як пов’язані Ленін, Сталін та 8 березня?
Насправді усе просто… У час, коли увесь цивілізований світ боровся за рівність прав і свобод жінок, досягав надання виборчого права і можливості обіймати державні посади, говорив про несправедливість і насилля, скоєних щодо жінок, російська імперія знайшла шлях, аби обернути це «на свій бік». Тільки росіяни можуть обернути боротьбу за права на користь більшовицької влади, так воно і сталося — права жінки стали такою собі «плюшкою», яку давали за допомогу втілення сумнівних ідей. (Можна подумати, що у них є не сумнівні ідеї).
І ось, час пройшов, сумнівні наративи вгризлися у свідомість тогочасних людей разом з прийняттям того, що жінці все ж можна обирати президента (та всі ми знаємо правду — вибори будь-чого в росії такі ж примарні, як і людська гідність). Тільки от радянський союз все прагнув довести, що «у нас лучче», мовляв, жінка у нас має широкий спектр можливостей, може бути ким захоче і працювати, де захоче. Та ніхто не говорив, що окрім «праці самій на себе», як її назвав Сталін, жінка продовжує бути заручницею домашніх обов’язків і очікувань, які на неї «звісило» суспільство. Якщо казати образно — до кайданів на ногах вчепили табличку «свободная», а потім кинули на шию «зашморг» додаткових обов’язків. Ось така вона, вільна й незалежна від світу радянська жінка. Чи варто додати, що впродовж десятиліть нічого не змінилося?
До чого ж тут ми?
Річ у тім, що українська свідомість, на жаль, ніяк не відірветься від префіксу «пост», який висить над нами, як тавро. Ми – країна «постіндустріальна», «постколоніальна» та, зрештою, «пострадянська». І в цьому наша біда — доки ми не можемо показати свою унікальність та ідентичність, яка зламає бачення нас у всьому світі, як «країни-пост», а насамперед не зруйнує цей комплекс у нашій свідомості, доти тягтимемо наративи з чужого минулого у своє майбутнє.
Саме одним з таких наративів є наше бачення жінки у світі й ставлення до 8 березня.
Число 8 не ховає (мабуть) у собі жодних сакральних значень, а отже можна сміливо перестати кожного року вітати жінок. Бо вітати з чим? З тим, що увесь рік люди, забуваючи про поняття поваги й любові, можуть дозволити собі ображати жінку, бо вона нібито слабша? Чи з тим, що жінка, вільна й незалежна, але не може позбутися від домашнього насилля? Що досягла успіху попри тиск, який на неї чинили лише через стать, чи що дожила до чергової 8, бо змогла все ж дійти додому в темряві сама?
Так, на жаль, це реалії сьогодення, як не хотіли б це заперечувати. Ми раді бути гідною нацією, але кожному важко стати добрим громадянином.
Пам’ятаймо: жінка не народжена, аби прикрашати світ, бо вона не кулька для ялинки.
Світ можна прикрасити лише людською добротою і взаємоповагою, і повірте, не потрібно обирати числа у календарі, аби бути людиною.
Марія ІВАНЦІВ
