На парафії Різдва Христового у селі Сілець Єзупільського протопресвітеріату дуже активно допомагають Захисникам України.
«На початку війни я та жителі Сільця, більшість з яких є парафіянами храму, як і мільйони українців були неймовірно вражені, але одразу почали допомагати Захисникам нашої держави. Зокрема ми допомагали місцевій теробороні, щонеділі возили у Тисменицю та на полігон продукти й домашню їжу», — розповідає парох храму Різдва Христового отець Василь Смицнюк. Згодом допомагати парафії взялися польські друзі. У братній країні у священника дуже багато знайомих і приятелів, адже в 2017-2018 роках він служив у сусідній державі в містах Кельце та Бусько Здрой. Від парафії святого Альберта в Бусько Здрою та від греко-католицької громади міста Катовіце вдалося доправити в Україну аж три автівки для захисників. Також транспорт брали на українсько-польському кордоні. В Україні, при потребі, ремонтували. Усі машини вже на місці призначення та служать воякам. Отець Василь особисто, разом з 2-3 водіями з парафії, тричі їхав на передову, везучи транспорт і різноманітні потрібні речі. «На четвертий раз ми взяли бус, завантажили його і також відвезли хлопцям», — продовжує священник.
«Може дивне питання, але чи було вам страшно там, де точаться бої?», —запитую отця Смицнюка. Той відповідає, що окрім того, що він священник, він — чоловік, в генах якого закладено захищати й оберігати: родину, рідних та близьких, країну. «Я не можу піти воювати, взяти зброю в руки і йти на ворога. Та можу допомогти духовними порадами, добрим словом, морально і матеріально. Багато моїх друзів та парафіян зараз захищають Україну, і я надалі буду робити все можливе, аби вони мали все, що їм треба для перемоги», — мовить душпастир. На передовій отець Василь служив Літургії та молебні за перемогу. Коли повертався додому, на душі було спокійно і тривожно водночас, хотілося допомагати ще більше і більше.
Також завдяки співпраці з отцем Юрієм Ходанем, який служить в Італії, парафія та отець Василь налагодили співпрацю з італійським Карітасом. Їхали під польський кордон своїми бусами, забирали гуманітарну допомогу від італійців, привозили у Сілець, де організували центр допомоги ВПО, які жили у гостинних мешканців Сільця та у місцевій гімназії. Також допомогу привозили в івано-франківський ліцей №7, де отець Василь працює вчителем християнської етики. У ліцеї на початку війни був великий розподільчий пункт гуманітарної допомоги.
Із великою любов’ю та гордістю розповідає отець Василь про свою парафію, каже, що у Сільці є соціальне служіння для місцевих. Раз у місяць потребуючим роздають соціальні пакети з продуктами. При парафії є християнські спільноти «Матері в молитві», «Апостольство доброї смерті», катехитична школа святого Луки. Улітку священник організовує для дітей та молоді різноманітні поїздки, походи в гори. Сам із ними підкорює карпатські вершини. Дорослих мешканців Сільця отець Василь возить на прощі та святими місцями. Співпрацює душпастир із місцевими депутатами та керівництвом Ямницької територіальної громади.
«У селі маємо старовинний храм, зведений в 1888-ому році, але там богослужіння не проводимо, в 2014-ому ми зайшли в нову церкву», — продовжує розповідати отець Василь Смицнюк. — Старовинну дерев’яну святиню реставрують. Уже відновлено правий та лівий кути церкви – їх залили бетоном та замінили прогнилі дошки на нові. Також вирівняли стіни, деревину обробили спеціальним хімічним розчином, з допомогою якого вони будуть збережені, відновили старовинний іконостас, який встановили у новій церкві. Коли храм відновлять, то відвідини його включать в один з багатьох туристичних маршрутів Івано-Франківщиною. У селі є понад 300 дворів, де проживають понад тисячу людей.
Про своє священниче покликання отець Василь Смицнюк говорить, що це з дитинства та з родини. Від 7 до 11 класу юнак прислуговував (тепер це участь у вівтарній дружині) у церкві. З теплотою згадує душпастир священника Михайла Федорака, який у радянські безбожні часи потерпів за віру та був в ув’язненні за розповсюдження духовної літератури. Разом з Василем Смицнюком, біля отця Михайла гуртувалося багато юнаків, троє з них стали священниками. Cеред них і отець Василь. «Коли я закінчував школу, то знав, що буду служити Богові», — мовить душпастир. До речі, в отця Смицнюка дві освіти: релігієзнавча та теологічна. 20 років він працює в івано-франківському ліцеї №7. Цікаво, що коли нині пароха Сільця висвячували на диякона в селі Узин, то там відкривали нову церкву. І, коли він приймав ієрейські свячення в селі Березівка, то там теж відкривали храм. «І це відкриття чогось нового, відкриття себе Всевишньому, відкриття для Нього людських душ. Допомога людям супроводжує мене постійно: у буденному житті та в служінні», — підсумовує отець Василь.
Сабіна РУЖИЦЬКА
