Отець Сергій Радченко, парох храмів святого Дмитрія та Архистратига Михаїла, що в селах Джурів та Хутір Будилів (Коломийська єпархія) активно займається бджолярством та дякує нашому часопису за добру інформацію, через яку він став священником.
«Я народився у Карпатах, в селі Татарів, з дитинства хотів постійно бути в храмі, — розповідає отець Сергій. — Моя мама вчителька, і я добре навчався у школі, але розумів, що мені потрібно більше спілкування з Богом, більше духовного життя». Через таке бажання хлопець після закінчення 8 класу вступив у Бучацький ліцей імені святого Йосафата при монастирі отців Василіан.
«Це сталося завдяки вашому часопису, — зізнається з усмішкою отець Радченко. — Якраз перед вступом я прийшов у гості до своєї хресної мами, і побачив у неї газету «Нова зоря» в якій було оголошення про набір до ліцею. Взяв цю газету, зібрав необхідні документи та поїхав у Бучач. Так я став учнем ліцею. Навчався там з 2002 по 2005». У ліцеї юнак щодня брав участь у Літургіях, багато читав, роздумував, і зрештою вирішив стати священником. Навчався майбутній душпастир у Львівській та Івано-Франківській духовних семінаріях та в Українському Католицькому Університеті.
Ієрейські свячення отець Сергій отримав 28 червня 2015 року. Згодом служив у селищі Заболотів, селах Воскресінці, Татарів, набираючись священичого досвіду. Далі отця Радченка призначили парохом у село Джурів. «У селі не було храму, тому я служив там у звичайній хаті. Це був непростий, але добрий і сильний душпастирський досвід», — розповідає священник. Зараз у селі, з Божою допомогою, вже збудовано церкву, облагороджено територію, думають будувати дзвіницю.
«Якщо Бог чогось хоче, то ніхто і ніщо не може стати на перешкоді, я дякую Всевишньому за свої парафії, за те, що мав змогу долучитися до побудови святині», — продовжує священник і додає, що у церкві села Джурів є велика реліквія — частинка мощей святого Дмитрія, яку привіз у село Владика Іриней Білик, канонік папської базиліки Санта Марія Маджоре. До речі, святий Дмитрій вважається небесним покровителем і заступником вояків, і це символічно, що маємо в нашому храмі реліквію у такий непростий для України час. «Ваша парафія маленька, але сильна духом», — сказав Владика Іриней, передаючи мощі. У храмі святого Дмитрія, як і сотнях храмів світу моляться за перемогу України, за життя та здоров’я вояків, полонених, медиків, волонтерів.
Цікавим заняття для отця Сергія є бджолярство. Священник розповідає, що вперше про це дізнався від батька своєї дружини, в якого у селищі Заболотів були вулики. На жаль, у дружини отця на бджоли алергія. Тому в родині вирішили розпродати пасіку. Але на парафії у Джурові один чоловік запропонував душпастирю подарувати йому дві бджолородини. (у цьому селі дуже багато мешканців займаються бджільництвом). «Я нічого в цьому не тямлю, як я буду цим займатися?», — сказав отець Сергій. Проте добрий господар запропонував навчити священника доброї справи. Отець Радченко погодився і став…завзятим пасічником.
«Від тестя у мене залишився апібудинок, де внизу є вулики, в які можуть лягати та оздоровлюватися люди. Оздоровлення відбувається через вдихання запаху меду та воску, а також слухаючи дзижчання, відчуваючи вібрацію бджіл, — пояснює священник. — Такі апібудинки є на сотнях пасік».
Випробував цілющу силу бджіл спочатку сам отець Сергій, у якого були певні проблеми зі здоров’ям. Спочатку в душпастиря було дві бджолородини, згодом — 4, цьогоріч є вже 10. Отож пасіка збільшується.
«А як справляєтеся з тим, що у вашої дружини алергія?», — запитую святенника. Той відповідає, що у нього живуть дві породи бджіл: «карпатка» та «бакфаст», і вони не жалять. «Я не знаю, що треба зробити цим божим комахам, аби ті вжалили, хіба запхати руку у вулик і шкодити їм. Але хто би таке робив?», — мовить душпастир. Та й дружина отця, якщо іде на паску, то обов’язково одягає спеціальну одежу. Родина, друзі та знайомі священника радо споживають бджолопродукти: мед, пилок, підмор, прополіс.
«Люди, які мають пасіку мало хворіють, — мовить отець Сергій, — вони стають спокійнішими, бо споглядання злагодженого життя комах, спонукає до умиротворення. Я часто думаю, що якби люди, жили й трудилися так, як бджоли, тобто кожен би знав що і для чого робить, не сварилися би, не заздрили, не займалися пустопорожніми балачками, обмовляннями, а просто виконували свою роботу і щасливо би жили, то були би на Землі гармонія, щастя і Благодать Божа».
Сабіна РУЖИЦЬКА
