Олена Пчілка (справжнє ім’я – Ольга Косач, у дівоцтві – Драгоманова) – українська письменниця, перекладачка, етнографиня, публіцистка, учасниця феміністичного руху, членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук, мати Лесі Українки. Та чи знаємо ми її?
Родина
Ольга Косач походила з роду Драгоманових та виросла в заможній родині. Її батько здобув юридичну освіту в Петербурзі, а повернувшись додому в Гадяч, мав приватну юридичну практику, цікавився літературою й етнографією, друкував у столичних альманахах власні вірші й переклади Ламартіна і Шатобріана. Був завзятим етнографом, полював на зразки народної творчості (ця його пристрасть певною мірою передалась і Лесі). Мати з козацько-старшинського роду була дочкою повітового поміщика, багато читала, була непересічною наставницею, мала гострий розум та інтуїцію. В сім’ї росло три сини й три дочки.
Освіта
Ольга здобула початкову домашню освіту, згодом навчалася в Київському пансіоні шляхетних панянок. У Києві під впливом старшого брата, Михайла Драгоманова, ввійшла до об’єднання ліберальної інтелігенції “Громада”, де й познайомилася з майбутнім чоловіком, молодим адвокатом Петром Косачем. По заміжжі 19-річною переїхала у Звягель (Новоград-Волинський).
Вона була рольовою моделлю для своїх чотирьох доньок — носила фешенебельні сукні, обожнювала українське вбрання. Не бажаючи віддавати дітей до зросійщеної школи, до певного віку вчила дітей (4 доньки, 2 сина) самотужки — музики, малювання, мов, риторики.
Здобутки
У 1876-му, коли Емським указом були заборонені друк і завезення українських книжок, переклади, вистави й викладання у школі українською, Ольга почала перекладати класику: з німецької, данської, французької, польської. А ще – вигадувала неологізми: завдяки Олені Пчілці, наприклад, маємо прикметники “палкий” і “променистий”. 1876 року видала фундаментальну працю “Український народний орнамент”: 298 зразків вишивок, 31 таблиця візерунків, 23 візерунки для писанок.
Творчість
У віці 30+ Олена Пчілка стала відома як поетка, а в 37 вже мала першу збірку “Думки-мережанки”. Тоді ж долучилася до жіночого руху. Написала феміністичні повісті “Юдіта”, “Козачка Олена”, “Діброва”, де вивела образи освічених патріоток, а вінцем стала повість “Товаришки” — про студенток Цюрихського університету, яка вийшла 1887 року в альманасі “Перший вінок” у Станіславові.
Наприкінці 1890-х родина перебралася до Києва, де Олена Пчілка очолила літвідділ “Київського літературно-артистичного товариства”. ЇЇ відданість промоції українського була така потужна, що 30 серпня 1903 року на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві Олена Пчілка єдина з присутніх виголосила промову українською. 1906 року вона організовує й самотужки видає часопис “Рідний край”, а за два роки — ще й додаток до нього, журнал для дітей “Молода Україна” (саме з нього малеча дізнавалася про Гулівера, Кицьку, яка гуляла де собі знала, та Скруджа). З 1925-го і до самої смерті була членкинею-кореспонденткою Академії наук.
