Як спецслужби заздалегідь доповідали про небезпеку, а потім намагалися приховати правду.
У ніч на 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції в Україні сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства.
Пропонуємо маловідомі факти про катастрофу на ЧАЕС: як трапились перші аварії ще до 1986-го, як спецслужби створювали «натовп» навколо іноземних журналістів і як у ліквідаторів збирали зуби.
Документи КДБ: порушення при будівництві та перші аварії на ЧАЕС
Радянський Комітет держбезпеки (КДБ) попереджав про можливість катастрофи в Чорнобилі ще за вісім років до аварії. У грудні 1978 року начальник районного відділу КДБ капітан Клочко склав доповідну записку «Про порушення в будівництві Чорнобильської АЕС». У ній він писав, що «окремі керівники йдуть на грубі порушення технологічних норм ведення будівництва, думаючи лише про те, як швидше здати об’єкти, не піклуючись про його майбутнє та можливі трагічні наслідки».
Навівши численні свідчення таких порушень від своїх агентів, капітан зробив висновок, що «низька якість будівництва, відсутність необхідного контролю можуть призвести у майбутньому до руйнування об’єктів будівництва, радіоактивного зараження навколишнього середовища та іншим надзвичайним подіям».
Але на ці попередження ніхто увагу не звернув, і вже 14 вересня 1982 року на ЧАЕС сталася перша серйозна аварія. Тоді на І енергоблоці стався значний викид радіоактивних речовин з перевищенням норми у 100 разів.
Тоді забруднений майданчик радіусом 250 метрів просто промили водою, засипали ґрунтом і листям, а КДБ відзвітувало про «заходи щодо недопущення поширення панічних та провокаційних чуток».
Наступного року Шосте управління КДБ у новій довідці попереджало вище керівництво, що Чорнобильська АЕС разом з Леніградською та Курською є найнебезпечнішою в СРСР, «що може мати загрозливі настідки».
Прогнозувалося, що у разі аварії через відсутність належних засобів безпеки радіоактивність буде «у 60 разів вища, ніж під час вибухів атомних бомб в Хіросімі та Нагасакі».
У 1984 році повідомляли вже про загрозу аварійних ситуацій на ІІІ та ІV енергоблоках — там зафіксували руйнування несучих конструкцій у реакторних відділеннях. Зрештою 26 квітня 1986 року страшна аварія сталася якраз на ІV енергоблоці.
Як в СРСР замовчували і спотворювали інформацію про аварію на ЧАЕС
8 липня 1986 року п’ятий відділ Шостого управління КДБ видав «Перелік відомостей, що підлягають засекречуванню з питань, пов’язаних з аварією на блоці № 4 Чорнобильської АЕС». Він складався з 26 пунктів, направлених на приховування правди щодо причин та масштабів катастрофи.
Однак і до того поширення цих відомостей було суворо заборонено. Особливо непокоїли кадебістів спроби західних дипломатів та журналістів дізнатися правду. Улюбленим методом протидії КДБ у цих випадках було зведення іноземців з радянськими агентами, які б розповіли «правильну» інформацію.
На початку червня 1986 року ціллю кадебістів став журналіст американського журналу NewsWeek Стівен Страссер. Щоби не дати йому «зібрати наклепницьку інформацію», до чекістських заходів залучили вісьмох офіцерів у відставці та 19 членів спецдружини, сім з яких «використовували наступальну тактику ведення бесід з кореспондентом».
Місцеве управління КДБ у результаті звітувало, що контакти іноземця успішно обмежили і він не зміг отримати «тенденційну інформацію».
Страссер через 30 років згадував, що під час поїздки до Києва співробітники КДБ його фактично взяли у кільце: «Якщо у Москві агентів було багато поряд у натовпі і я завжди про це знав, то у Києві агенти і були натовпом».
Однак попри таку пильну увагу журналіст зміг поговорити з простими жителями та передати у своїй статті атмосферу невпевненості та занепокоєння у місті. «Мені здається, ми взяли числом… Я вірю, що співробітники КДБ записували наш кожний контакт, кожну людину. Але вони не могли бути довкола: продавцями в магазинах, водіями в машинах…», — розповідав Страссер у 2016 році.
Вдавалися радянські спецслужби і до зухваліших спецоперацій. У жовтні 1987 року французький журналіст Жан П’єр Водон зумів хитрощами узяти проби ґрунту та води поблизу ЧАЕС та у місті Прип’ять. Однак далі кадебісти таємно їх замінили на радіоактивно чисті. Що цікаво, Водон працював у друкованому органі французької компартії — газеті L’Humanité.
Скільки українців постраждали від аварії на ЧАЕС
Згідно з офіційними даними, внаслідок аварії на ЧАЕС постраждали 3 млн 259 тис. 761 громадянин України.
Станом на 1 січня 2021 року їхня кількість зменшилася майже удвічі — до 1 718 113 осіб (322 876 дітей та 181 149 ліквідаторів). При цьому з 2008 по 2021 роки кількість постраждалих дорослого віку скоротилася 24,06 %, а ліквідаторів — на 34,44 %.
Наслідки опромінення у довгостроковій перспективі призвели до проблем із здоров’я, зокрема підвищили ризик онкозахворювань. За даними Національної медичної академії наук, очікуваний рівень захворюваності на рак щитовидної залози серед ліквідаторів перевищив національних показник у 4,4 рази, евакуйованих — у 4 рази, а мешканців забруднених територій — у 1,3 рази.
Навіщо збирали зуби ліквідаторів аварії на ЧАЕС
Ситуація з картиною опромінення ліквідаторів тривалий час залишалася невизначеною, оскільки лише близько половини з них мали записи про індивідуальні дози та й їх достовірність часто була сумнівною. Щоби прояснити це питання протягом останніх трьох десятиліть провели великий комплекс робіт, зокрема збирали зуби в учасників ліквідації аварії на ЧАЕС.
Виявилось, що зубна емаль слугує досить об’єктивним індикатором дози опромінення і дозволяє встановити її навіть через багато років. Тож у ліквідаторів, які зверталися до стоматологів почали збирати зуби для аналізу.
У програмі брали участь 314 дантистів у семи областях. Протягом 1998—2011 років вони зібрали у 5 875 ліквідаторів 10 521 зубів. Половина з них виявилася придатною для дозиметрії.
