Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, упродовж місяця травня, що традиційно в Українській Греко-Католицькій Церкві присвячений вшануванню Пресвятої Богородиці, запрошує до чергового медійного духовно-пізнавального проєкту #ПохвалаБогородиці. У межах цього проєкту на власній фейсбук-сторінці та на офіційному сайті Синоду Єпископів УГКЦ єпископ ділитиметься власними духовними роздумами про Матір Божого Сина та нашу матір. Запрошуємо і вас крокуватися разом із нами дорогою #ПохвалиБогородиці, випрошуючи у неї ласки і заступництво для наших родин та цілої нашої країни.
«Радуйся, в невимовну постанову Божу втаємничена;Радуйся, повірнице тайн, мовчанкою вкритих;Радуйся, драбино небесна, що Бог зійшов нею;Радуйся, мосте, що сущих на землі ведеш до неба».
Святий Іриней Ліонський (ІІ ст.) виразив одну з найбільших істин нашої святої віри такими словами: «Син Божий став Сином Людським, щоб людина стала сином Божим».
У цьому твердженні важливе все — і глибокий богословський зміст, і спосіб, яким Божі задуми довершуються в людській історії. Перший крок завжди робить Бог, Який у Христі Ісусі виходить назустріч людині, щоб йому об’явити їй відвічний Божий задум спасіння і оновлення силою і благодаттю Святого Духа. А відтак — через Христа впале людство отримує доступ до Отця у Святому Дусі.
Богородиця перебуває у серці Божих задумів та відображає у своєму житті саме такий спосіб Божого діяння у світі. Вона спершу була запрошена і впроваджена у «невимовну Божу постанову», від віків укриту в лоні Пресвятої Тройці і об’явлену у «повноті часів» (Еф. 1, 10). Вона, відтак, стає мостом, «що сущих на землі веде до неба», драбиною, якою Бог зійшов на землю.
Образ драбини, очевидно, походить зі старозавітного опису видіння патріярха Якова, який читається на Великій Вечірні напередодні усіх великих Богородичних свят: «Тоді дійшов Яків у Харан й заночував там. І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять наниз…» (пор. Бут. 28, 10–12).
Тепер, у повноті часів, вже не Ангели сходять драбиною на землю, а сам Бог у Христі Ісусі сходить від престолу своєї слави на землю «задля нас людей і задля нашого спасіння»; і вже не Ангели ступають по драбині вгору, а люди, Божою благодаттю у Христі Ісусі, стають здатними підноситись до неба, до Бога, до Отця.
У цьому сходженні з неба на землю Сина Божого і восходженні з землі до неба людини Богородиця має безпосередню і активну участь. Вона дозволила, щоб через Неї Бог прийшов і об’явив себе у світі. Вона також стає Тією, Яка вказує іншим шлях до Бога через Христа Ісуса. Вона це робить особистим прикладом, приймаючи Ісуса до свого лона і до свого життя, коли говорить Божому посланцеві Гавриїлові: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1. 38); Вона робить це також своїм останнім словом, яке є Її духовним заповітом для нас усіх: «Зробіть усе, що Він вам скаже!» (пор. Йо. 2, 5).
Нехай за молитвами Богородиці спасенне сходження Бога до людини довершиться спершу у нашому особистому житті, щоб, відтак, ми, наслідуючи Богородицю у вірності Богові та Його Слову, ставали для інших дорогою до Бога і мостом, «що сущих на землі веде до неба»!
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
