(Штрихи до життєпису сестри Анни Стадник)
Як цвітка в’яне й гине без коріння,
Так душа в’яне без хреста-терпіння,
Як цвітка з коріння гарно розцвітається,
Так душа в терпінню в любові змагається.
с. Анна Стадник
В Івано-Франківську, в Генеральному домі сестер Мироносиць, відбулося свято Згромадження та вшанування з нагоди 100-річчя з дня смерті знаної чеснотами сестри Анни Стадник.
Архієрейську Божественну Літургію очолив Преосвященний Владика Дмитро Григорак, ЧСВВ, єпарх Бучацький. Йому співслужили отці: Володимир Лось, капелан сестер Мироносиць, Климентій Стасів ЧСВВ, духівник сестер Мироносиць, Лука Буняк, настоятель монастиря святого Миколая отців ЧСВВ міста Мукачева, Юрій Валійон, Микола Григорук, адміністратор парафії святої Параскеви села Фитьків та диякон Іван Андрухів. На святкуванні були присутні Генеральна настоятелька сестер Мироносиць Андрея Маслій та монахиніЗгромадження.
Доповідь про коротке побожне життя сестри Анни-Анастасії Стадник виголосив отець Микола Григорук, який як керівник музею історії підпільної УГКЦ у Фитькові на Надвірнянщині ретельно збирає дані про слугиню Божу.
«Народилася Анастасія Стадник 10 березня 1898 року у селі Спас Долинського повіту на Станиславівщині, у сім’ї Михайла і Параскевії з Грелюків, – розповідає отець Микола. — Охрестили дівчинку у місцевій церкві Переображення Господнього».
У сім’ї, крім Анастасії, були ще брати: Михайло, Федір і Петро. Останній (1907 р. н.) виїхав до Канади, щоби допомагати отцям Василіянам у місійній діяльності. Працював столяром, виготовляв іконостаси, кивоти. У 1924-ому вступив до ЧСВВ та при облечинах отримав ім’я Пасив. Помер у Мондері (Канада) на 98-у році життя, там і похований.
Вихованням Анастасії займалися бабуся і дідусь. Початкову освіту дівчинка здобула у місцевій школі. Училася добре, і з ранніх років росла доброю, тихою, побожною. Великий вплив на формування її покликання мав отець-василіянин (на жаль, його ім’я невідоме), який у сільській церкві виголошував духовні науки та розповідав про монаше життя. Анастасія не пропускала жодного Богослужіння, хіба, якщо випадала її черга пасти корови.
14 березня 1918-ого, у віці 20-ти років, Анастасія вступила до заснованого у 1914 році отцем-василіянином Юліяном Дацієм Згромадження сестер Мироносиць під покровом святої Марії Магдалини. При облечинах отримала монаше ім’я Анна. Згодом, разом з іншими сестрами, переїхала в Підгорецький монастир отців василіян, де прожила свої останні роки.
«Умови життя в обителі не були легкими. Молитва, духовні розважання, опіка над сиротами та опущеними, прибирання монастирського храму, спів у церкві, праця в полі, домашнє господарство, ткання полотна, миловаріння і багато інших щоденних обов’язків – усе це сестра Анна робила з усмішкою, покорою та молитвою, — продовжує отець Микола. — А ще вона любов’ю, милосердям і терпеливістю доглядала важкохворих сестер. Для кожної знаходила слова потіхи, уміла розвеселити, читала хворим духовні книжки, робила перев’язки».
Особливо любила молитву і розважання. Мала велику набожність до Страстей Господніх. Могла годинами вдивлятися в розп’яття і молитися.
У листопаді 1920 р. сестра Анна несподівано захворіла на важку пневмонію та була прикута до ліжка. За словами отця Миколи, монахиня без допомоги сестер не могла піднятися і сісти. У такому стані пролежала 5 місяців. У Страсний вівторок прийняла святу Тайну Єлеопомазання, а в Страсну середу 27 квітня 1921 р. склала монаші обіти. Це був особливий випадок, коли перед приписаним Уставами терміном, з огляду на смертельну хворобу, було дозволено скласти вічні обіти. Це були перші вічні обіти у Згромадженні сестер Мироносиць.
Після обітів сестрі Анні стало краще, але згодом підступна хвороба повернулася. Сестру, яка лежала у ліжку, треба було піднімати, бо вона сама не могла навіть рухатися. Як на диво, за спогадами сучасниць сестри Анни, під час хвороби вона… була усміхнена, наче її нічого й не боліло. У Великий четвер сестра Анна востаннє приняла Святу Євхаристію. О 5-ій годині ранку, у Страсну п’ятницю, наречена Христа пішла до Небесного Отця.
«За спогадами, у Велику суботу припало свято Благовіщення. З огляду на те, що у церкві була виставлена Плащаниця і Божий гріб, похорон відправили у кімнаті, в котрій померла сестра Анна. Перед Воскресною вранішньою, під вечір у суботу, сестри на плечах віднесли домовину з тілом на монастирський цвинтар і поховали», — мовить отець Микола.
Одразу після смерті сестри Анни монашество, духовенство і миряни почали плекати набожність та молитися про її заступництво. За словами отця Григорука, у 1928 році на основі спогадів сестер отець Юліян Дацій написав книжечку «Спомини про сестру Анну Стадник, згромадження СС. Мироносиць», яка вийшла друком у Жовківській друкарні отців Василіян з благословення єпископа Григорія Хомишина. Також цінним матеріалом є свідчення сестри Миколаї Градюк про життя Анни Стадник, написане нею у часи підпілля. Можливо, сестра Миколая передбачала, що в майбутньому розпочнеться беатифікаційний процес і хотіла залишити своє свідчення. А ще слід відзначити, що фотокопії із зображенням сестри Анни та молитвою за її прославу у часи переслідування УГКЦ виготовив та поширював отець Петро Дутчак. Тоді був великий брак духовної літератури, і люди часто переписували книжку про с. Анну.
У 2019 році світлої пам’яті отець Іван Качанюк та власне отець Микола замовили портрет сестри Анни. Його виконав художник Василь Стефурак.
А наостанок отець Микола Григорук поділився своїм свідченням про сестру Анну: «У 2000 році я прийшов до о. Івана Качанюка на виховання. Щоранку молився з ним у домашній каплиці. У його молитвослові був вкладений листок з текстом молитви за прославу с. Анни. Мене зацікавило: «Хто ж вона?». Отець коротенько розповів. А під час літніх канікул о. Іван відвіз мене на декілька днів у монастир сестер Мироносиць до Івано-Франківська. Там, на стіні у катехитичній кімнаті, я вперше побачив сестру Анну на великому портреті. Великим щастям для мене було те, що у монастирі жила старенька сестра Ірина Шийка, яка вступила до монастиря ще в 1929 році. Я її розпитував про с. Анну. Сестра Ірина сказала, що коли вона прийшла у монастир, то с. Анна вже померла. Проте мені запам’яталися слова поважної монахині: «Вона в небі, вона свята!».
Наразі багато людей вважають, що треба молитися за прославу сестри Анни.
Підготувала Сабіна РУЖИЦЬКА.
Світлини з архіву отця Миколи Григорука.
