«Я завжди мріяв написати пісню про маму, але різні поети всі слова вже сказали…
Тому я їй і написав ці слова як зміг»
(Кузьма Скрябін)
Пам’ятаються мені шкільні юнацькі роки напередодні другої неділі травня. Активна підготовка до виступу, малюнки, репетиції пісень та таке звичне для усіх завдання: написати есе про маму. Кожен намагався підібрати найкращі слова, наймиліші епітети, віднайти у своїй пам’яті найтепліші спогади. «Моя мама – найкраща!» – такий рядок писав у своєму зошиті, мабуть, кожен з нас.
У другу неділю травня ми всі поспішаємо до своїх матерів, даруємо слова вдячності, несемо квіти та довго-довго обнімаємось. Саме цей день відчувається по-іншому. Наче щось магічне й світле кружляє у повітрі. Усе навколо переповнює любов. Та годинник проб’є 12 разів – і ми заживемо звичним ритмом, все не знаходитимемо часу, щоб запитати про її день чи нагадати про свою любов до неї. Таємничу енергію скує серпанок нового дня.
Життя плине роками, сходить росою на світанку, а стрілки годинника невпинно ведуть лік часу. Ось ти – вже й не дитина, живеш своїм життям, щодня ухвалюєш рішення, рухаєшся вперед кар’єрними сходинками, а Мама – вже й не молода, усе частіше фарбує волосся. Вона радіє кожному дзвінку, з нетерпінням очікує візиту, та в нас занадто багато справ…
Якби ми жили у світі Марвелу, де в кожного своя суперсила, я б обрала здатність керувати часом. Спогади – це прекрасна частина нас самих. Це – еліксир молодості. Десь там на світлинах пам’яті мені досі 6, мама тримає мене за руку на порозі школи. Її присутність дарує впевненість моїм крокам, і голос вже не тремтить, коли розказую вірш, бо вона – поряд. Її така щира усмішка і ледь чутне: «Ти зможеш». Я не бачу нікого, окрім неї. Мені нікого більше не треба.
Аж ось мені 12, знову свято матері – грандіозний шкільний концерт. Я розповідатиму глядачам оту щемливу легенду про матір. Вона запізнюється. Я нервую, адже серед сотні присутніх немає Її. Та її поява розбиває сумніви й дарує вміння говорити. Вона завжди приходить на мої виступи, а я завжди чекаю на неї по той бік сцени.
Вечір вівторка, приміський автобус. Я повертаюсь із занять у музичній школі. Вона завжди несе мою скрипку всю дорогу. Їй не важко, їй ніколи не важко. Дорога приспала мене. Моя голова – на її плечі.
Улюблена маленька піцерія… Я щойно відіграла академконцерт. У нас з мамою був певний ритуал: після таких концертів ми дорогою додому зазирали до улюбленої піцерії. Запашна піца, томатний сік і тільки ми удвох. Це був наш час. Я завжди вмовляла її скуштувати піцу теж, адже вона неймовірно смачна. Їй ніколи не хотілось, вона все віддавала мені. Як і життя, що присвятила нам із сестрою.
Вона ніколи не сварила за оцінки. Хоч «двійки», хоч «дванадцятки» – вона любитиме мене однаково. Пригадую першу двійку і те, як ми посміялися й виправили ситуацію РАЗОМ. Тато досі не знає, хоча мені вже 20.
Я б хотіла, щоб час хоч на хвилю стишував хід, коли я з нею. Які ж прекрасні ті розмови на кухні пізньої ночі! Перше кохання приходить неждано і негадано, а по собі залишає глибокий слід. Цей слід я заповнювала сльозами, а Вона знову була ПОРЯД. Я успадкувала її вдачу, неймовірний колір очей та волосся, добре серце, що прагне врятувати цей світ і допомогти всім та кожному. Вона – втілення добра, любові та милосердя. Беззаперечної любові до своїх дітей.
Будучи малим дівчам, я була невіддільною з мамою – її «хвостик», маленька тінь. Мені здавалось, що я ніколи її не покину. Проте, життя – це океан. Шторм збурив бездонні води й відігнав хвилі аж за горизонт. Тепер тисячі кілометрів відділяють мене від мами. Тепер я ціную її ще більше, безмежно люблю, попри сварки чи образи. Тепер я ціную кожен день, проведений з мамою. Кажуть, що по-справжньому щасливий той, чиї батьки досі на цій землі. Жоден поет чи письменник не в змозі описати моє щастя і дяку Господу. Я – найщасливіша на цій землі. Ось знову друга неділя травня. Я вже замовила для мами букет прекрасних троянд, підготувала подарунок. Я не вітатиму її довгими словами – обійму й подякую.
Любіть їх, допоки є можливість. Допоки час, проведений разом, не обернувся на спогад.
Сніжана ГОНТАРЮК
