Заступник директора КП «Електроавтотранс» Андрій Тютюнник працює на підприємстві з 2016 року. Він займається міжнародною співпрацею, а також проєктами з модернізації виробничої бази підприємства та рухомого складу. Про те, що і як отримало КП «Електроавтотранс» завдяки міжнародному співробітництву, читайте в інтерв’ю для Галицького кореспонденту.
Пане Андрію, з чого починалося оновлення транспортного парку 8 років тому?
Коли я прийшов, ми почали якраз отримувати б/в тролейбуси з австрійського міста Зальцбург. Приїжджали спеціалісти, які вчили наших працівників працювати з електронікою і технічно обслуговувати транспорт. Адже в контракті було написано, що наших працівників треба навчити обслуговувати та ремонтувати.
Це був крок вперед для нашого міста, ніхто не знав, як буде, але всі розуміли, що треба піднімати планку розвитку транспорту і міста загалом.
Коли міський голова озвучив, що планує витісняти приватний транспорт комунальним, це виглядало як популізм.
Виглядало як нонсенс. Але ми працювали, вивчали питання, обирали варіанти, як покращити матеріальну базу і зробити так, щоб поліпшення було не точкове, а стратегічне.
Якщо повернутися в історію підприємства, то у нас був європейський транспорт усі 40 років. Адже тодішній керівник Леонід Яковець «вибив» чеські «Шкоди» на старті підприємства. Вже тоді наші містяни мали вищу якість, ніж в інших містах України. А коли у 2016 році приїхали перші «МАНи» в Івано-Франківськ, то це стало ще одним серйозним кроком вперед.
І до доброго, як ми знаємо, швидко звикають.
Вісім тролейбусів із Зальцбурга стали стартом. Ми зрозуміли, який має бути транспорт – кнопочки відкриття дверей, пічки, простір, комфорт. І так, пасажири швидко звикли до цього.
Потім ви купували білоруські, вони гірші за якістю?
Білоруські ми купили за міжнародний кредит, тоді компанія «БКМ» вигравала тендери не лише у нас, а й практично по всій Україні.
Не знаю, як на мене, якість не є погана. В тролейбусах ми забивали корпус із нержавійки і його зробили. Тролейбуси їздять, технологічно, можливо, й хочеться європейського виробника, але чомусь він в Україну не заходить. Це не секрет, ми тісно спілкувалися із польською фірмою «Соляріс». Вони сказали, що поки заходити не планують. Якщо у нас є такий транспорт, то лише б/в. Бо коли вони оновлюють свій парк на нову техніку, то продають старе.
А що з нашими старими тролейбусами?
Є деякі старі, ми їх переробили під навчальні тролейбуси. Щоб не звільняти діючий рухомий склад, тож учні вчаться на старих.
Але тролейбусами справа не закінчилася і місто перейшло на автобуси?
Так, автобуси перші пішли на 27 маршрут. Тоді місто зрозуміло, що це крок вперед для покращення сервісу, коли автобус доступний, практичний, в нього може увійти мама з візком чи людина з інвалідністю. Тоді й почали купувати автобусів більше.
А як ви перейшли від покупок до отримання гуманітарної допомоги?
Коли купуєш транспорт в іноземних партнерів, то підтримуєш з ними зв’язок – десь вчимося, у відрядження їздимо один до одного. І зав’язуються партнерські відносини. Так, в минулому році ми отримали першу гуманітарну допомогу від компанії Salzburg AG та історичного тролейбусного клубу Pro Obus Salzburg. Це були запасні частини, їх була ціла фура. Насправді до того ми вели переговори, щоб їх купити, але після 24 лютого 2022 року стало можливим отримати їх як гуманітарну допомогу.
Потім «Електроавтотранс» отримав ще й вишку як допомогу?
Вишку я шукав для підприємства чотири роки. Побачив якось у Зальцбурзі, захотів, щоб і в нас була така. Написав у 30 різних підприємств, що ми хочемо придбати або отримати вишку.
На п’ятий рік ми отримали її від компанії Tramwaje Warszawskie sp. z o.o. як гуманітарну допомогу. Вона з 1997 року, але в доброму стані, адже вони її полагодили. До речі, Мальтійська служба допомогла нам привезти її. А потім Варшава нам ще одну подарувала. І в нас тепер уже дві.
Взагалі біда ще й у тому, що нам поставили не таку, як у Європі, контактну мережу. Пересічення, стрілки, повороти – у нас все інакше, тому багато речей ми не можемо взяти у них як гуманітарну допомогу, бо воно нам не підходить.
А що ще б хотілося поліпшити в першу чергу?
Насправді там ми побачили багато речей, які треба покращувати. Транспорт – це не лише «роги і копита». Там багато інфраструктури. Тому і далі залишається багато речей, які ми хочемо перейняти. Зокрема, вони показують, що потрібно змінити в контактній мережі, щоб він поїхав швидше.
Європа – це інші стандарти, і ми хочемо до них йти. Наприклад, тролейбус може їхати вузенькими вулицями. Ми це бачимо у Зальцбурзі, де 100 одиниць тролейбусної техніки. Це місто для мене є столицею тролейбуса.
І зараз наше завдання впроваджувати максимум покращень у нашому місті. Пасажири не можуть знати, скільки ми робимо, щоб транспорт був комфортний. Їм просто має бути зручно їздити.
А потім була ще снігоприбиральна машина?
Автобус і снігоприбиральну машину ми отримали від німецького міста Інгольштадт (автобус – від компанії Stadtbus Ingolstadt GmBH, снігоприбиральна машина – від Ingolstädter Kommunalbetrieben AöR), після того, як звернулися до міст-побратимів. Наш побратим, польське місто Ополє передало наші контакти своїм містам-побратимам. Так почалася наша співпраця із Інгольштадтом. І вже коли ми сказали, що треба ще автобусів, то вони написали своїм друзям у Німеччині, і так відгукнулися міста Баден-Баден і Брауншвайґ.
Але їх ви уже купили?
Законодавство не дозволяє використовувати в комерційних цілях те, що ми отримали як гуманітарну допомогу. Для цілей і потреб підприємства нормально, а от гроші за проїзд брати ми не можемо. Тому автобус, який ми отримали в Інгольштадті, ми використовуємо для наших потреб, серед них і мобілізаційні.
А от два автобуси із Kraftverkehrsgesellschaft mbH Braunschweig стандарту Євро-5 нам довелося купити. Ми купили за 2 євро 2 автобуси. Заплатили мито, ПДВ і вони вже їздять вулицями міста.
А чому зелені гармошки з Баден-Бадена не їздять?
Компанія STADT WERKE BADEN BADEN стандарту Євро-3. Вони прийшли нам як допомога. Тому ми їх залучаємо для мобілізаційних потреб. Можливо пустимо з вересня як міські шкільні автобуси. Принаймні поки що ми звернулися із такою пропозицією в департамент освіти і науки.
Як на мене, в час війни потрібно було дозволити комунальним підприємствам отримувати автобуси стандарту Євро-3, щоб вирішувати проблеми, яких зараз достатньо.
Ми розуміємо, що це не нова техніка, але вона краща, ніж наші старі ЗІЛи.
Не розумію, «ЗІЛи» і «Богдани» можна, а стандарт Євро-3 ні?
Так. Було добре, щоб країна дала більше волі хоча б для комунальних підприємств. Бо європейці щиро не розуміють, що у нас війна, вони дарують нам техніку, а ми не можемо її експлуатувати на лінії, бо в нас таке законодавство.
Але що зробиш. Треба робити на місцях те, що можеш. Допомагаємо армії, як можемо. Бо кожен робить свою справу на місцях.
Зрештою отримуємо гуманітарну допомогу ми лише через війну. Інакше б ми не отримали взагалі, бо зараз поміняли законодавство.
Якщо дивитися на відео, яке ви поширювали у соцмережах, то здається ці зелені автобуси дуже великі.
Це 18-метровий автобус на 48 сидячих місць, а якщо разом із стоячими, то 140. Найбільші наші тролейбуси теж мають 18 метрів. Автобус великий, зручний, як для людей, так і для міста. Бо великий транспорт звільняє вулиці, відповідно менше загазованості, менше заторів.
А якщо говорити про якість. Наша техніка значно гірша?
Так, ми можемо порівнювати. Маємо б/в «МАН» снігорозкидач, яким допомагали в місті чистити дороги. Він 1991 року випуску, але іноді у кращому стані, ніж вишка 1997 року випуску. Це пов’язано з якістю виробництва, а ще й з відношенням до виробництва, до обслуговування, і, зрештою, підходом до виробництва.
Технологічно Європа стрибала вперед. В Україні дотепер нема виробника, який може зробити вишку, яка зможе підняти людину догори і повертати.
А що далі? Ведете ще якісь переговори?
Ми зараз ведемо перемовини із Потсдамом та Інгольштадтом. Говоримо про нову техніку. Знаходимося в пошуку фургона, обладнаного для екстреного ремонту автобусів на лінії. Зокрема, нам треба комунальну маловантажну господарську техніку. Натомість у нас поки що їздить стара газель.
Комунальна техніка в пріоритеті має бути. Чим буде більше техніки на підприємстві, тим підприємство буде оперативніше виконувати свої завдання. Наприклад, у Німеччині чи Австрії спецтехніка штибу вишка для ремонту контактних мереж має проблискові маячки. Не вся, але велика частина прирівнюється до екстрених служб, щоб швидко виїжджати на аварії. Щоб інших не затримувати. Бо там є розуміння екстреності.
В Івано-Франківську недавно ввели нову тролейбусну лінію. Чому так тихо все пройшло? Бо війна?
Ну, як тихо. Ми два роки з командою КП «Електроавтотранс» і працівниками департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики працювали з документами. Плюс виїжджали на лінію. Банк всіляко сприяв реалізації проєкту. До слова, технічний нагляд за будівництвом здійснювала компанія EGIS, яку найняв банк для консультування. В цей складний час вдалося добудувати.
Коли почалася війна, то був ризик, що компанія-генпідрядник з міста Запоріжжя «Плутон» розірве договір. Були міста, де підрядники відмовилися виконувати зобов’язання. Проте у нас проєкт зупинили на 3 місяці, а потім відновили. Так, вдалося побудувати і це щастя.
Є думки, що далі? Де б ще мав їздити тролейбус?
Озвучували вулицю Січових Стрільців. Не цього року, але цілком реально, адже тягову підстанцію там будувати не потрібно, тобто йдеться тільки про контактну мережу.
А чи не краще електробус?
Якщо хтось буде питати мою думку, то ні. Я – не прихильник. Це гарна красива цяцька. Так, зараз тренд, вже є й нова мода – переходити на водень. Мовляв, це ще екологічніший транспорт.
Втім, це дорого. Для електробусів треба інфраструктуру, як для тролейбусів. Підзаряджати треба, наприклад. Тобто має бути окрема система для заряду. Як показала війна електробусом далеко не заїдеш. Автобус найнадійніший.
До слова, Прага зараз відновлює тролейбусний рух, будує тролейбусні лінії.
Але 12-метрові дуобуси Івано-Франківськ таки буде мати. Це тролейбуси, але з автономним входом на 15 км. Зараз відбувається тендер по Європейському інвестиційному банку, ми були його зупинили через війну, але зараз відновили. Маємо угоду на 3,6 млн євро, з них 3 млн євро – кредитні, а 600 тис. – грантові безповоротні.
Розмовляла Тетяна Соболик
