Молитися вервицю, бігаючи на стадіоні, просити в Бога миру та припинення війни в Україні, покращувати свій фізичний та психологічний стан. Усе це водночас. Під проводом священника.
Про таку духовну новацію отець Михайло Яблонь, парох храму Пресвятої Трійці села Тустань Дубівецького протопресвітеріату, розповів днями в одній із телефонних розмов. Незвична молитва видалася дуже цікавою практикою, і ми вирішили більше розпитати про це в отця Михайла.
«Я з дитинства люблю спорт, грав у футбол, займався бігом, виступав на різних змаганнях. І навіть думав, що буду вступати до фізкультурного коледжу. Та в мене було покликання – служити Богові, — розповідає священник. — І наскільки чудесний наш Творець, що дав мені можливість в семінарії займатися спортом. Я грав у футбольній команді, і вона часто перемагала. А після ієрейських свячень теж не покинув спортивні заняття».
З 2008-ого року отець Яблонь став служити у селі Тустань та почав грати у футбол за район. Кілька років тому поява ієрея на стадіоні (та ще й як гравця) була дивовижею, подивитися на яку приходило багато людей. На таку підвищену цікавість до себе священник не зважав, він просто… грав у футбол. А ще йому були вдячні футбольні арбітри, бо спортсмени у присутності душпастиря намагалися не лихословити під час матчу. У футбол отець Михайло грав і з учасниками вівтарної дружини. Із ними теж було непросто, бо часом у хлопців виривалися не особливо добрі слова.
«Тоді я запропонував їм… грати в «німий» футбол, без слів, мовчки», — згадує ієрей. – Думаєте, що таке неможливо? Але, виявляється, можливо, бо немає нічого неможливого в Бога».
А ще священник разом з молоддю та парафіянами ходять у піші прощі до Зарваниці, Маріямполя, Крилоса, здійснюють щорічне сходження на Говерлу, вирушають у кількаденні походи з наметами у гори. Словом, дуже спортивний та активний отець.
«Християни повинні дбати і про душу, і про тіло. Про останнє варто піклуватися так, аби воно завжди було здорове, в тонусі, – мовить отець Михайло. — Я ж так і робив та роблю. А ще мене дуже надихає отець Андрій Зелінський, військовий капелан, який щодня бігає по 10 кілометрів. І от на початку квітня цього року я вирішив, що також буду бігати на стадіоні. Але не просто бігати, але водночас… молитися на вервиці».
Уперше на сільському стадіоні зібралися разом зі священником семеро осіб. Прийшли о 21.00. Саме в цей час є багато вервиць, які можна слухати і долучатися до молитви з допомогою різноманітних соцмереж. Та священник вирішив, що людям варто відходити від ґаджетів, але й не пропускати молитву на вервиці. Зараз вервицю постійно моляться та бігають понад 30 осіб віком від 10 до 55 років. На стадіоні, за словами отця Яблоня, всі спочатку стають та промовляють початок вервиці. Далі йдуть, а згодом біжать. Біжать тоді, коли моляться десяток «Богородице Діво…». Роблять це не вголос, а кожен у думках, бо промовляння під час бігу заважає і це недобре для дихання. Коли закінчується десяток і починаються розважання над Таїнствами, то вже ніхто не біжить. Усі зупиняються та слухають. Згодом знову біжать.
«Під час першого збору на стадіон прийшла дружина одного із наших захисників. Жінка протягом двох місяців не могла спокійно спати, дуже переживала за чоловіка. А після бігу і молитви на стадіоні, почала добре спати, – розповідає отець Михайло про свідчення парафіян. — І ще ця жінка так сильно та щиро молиться за свого чоловіка, що її молитва береже його в бою, про це він сам розповідав». Загалом із Тустані зараз захищають Україну 22 герої.
Дбає отець Михайло і про храм та територію довкола святині. Церква має славну, але й трагічну історію, вона споруджена в 1878-ому. Цьогоріч відзначатиметься її 145-річчя. Коли у церкві проводили ремонти, то в стінах знаходили кулі часів Першої та осколки часів Другої світових воєн. У радянські безбожні часи церква була закрита. В приміщенні святині був склад міндобрив, та на початку Незалежності, у 1990-ті, церкву відновили. Від первісної святині залишився перший ряд іконостасу, а ще ікони «Таємна вечеря», «Христос Пантократор», є і хрест із вибитою датою: 1903 рік. До речі, у Старуні, в музеї священник побачив подібний хрест.
Кожної четвертої п’ятниці місяця в храмі відбуваються нічні чування, під час яких служиться Вечірня, моляться на вервиці, є Хресна дорога, Адорація та Свята Літургія. До речі, нічні чування не припинялися ані в час пандемії, ані війни. При церкві є спільноти «Українська молодь — Христові», «Матері в молитві», спільнота молитовного читання Біблії, катехитична школа святої Катерини, вівтарна дружина. Здійснюють на парафії і соціальне служіння, діє Карітас, допомагають самотнім та хворим людям. При парафії дбають і про екологію, поєднуючи добре ставлення до природи з благодійністю. Довкола церкви колись хаотично росли різні дерева. За ініціативою Екобюро УГКЦ та при сприянні отця Михайла шість років тому тут все облагородили та посадили 30 фруктових дерев. Зараз їх понад 100. Це один з найбільших садів в Івано-Франківській Архієпархії.
У саду ростуть яблуні, груші, персики, абрикоси, сливи, виноград. А ще тут мріють посадити й непритаманні для нашого краю ківі та гранати. Як виявилося, в Україні є сорти, пристосовані до карпатського клімату. До речі, сад біля церкви в Тустані вже плодоносить. Минулоріч після Літургій священник роздав дітям, які були присутні в храмі, персики та абрикоси. Це своєрідні подарунки від душпастиря за християнську ревність маленьких парафіян. А яблуні та груші продавали людям. За ці кошти купили ще саджанці та підживлення для дерев. Таку активну діяльність отець Михайло вважає звичайним служінням та дякує Богові за можливість служити Йому та людям.
Сабіна РУЖИЦЬКА
