У досить ґрунтовній історії міста Тисмениці І. Андрухіва та С. Гаврилюка, яка побачила світ у 2002 році, згадка про цього чоловіка та його сина займає один абзац (див. с. 458). Не подали ми відомості про о. Семена Гаморака і в статті «Священники – уродженці Тисмениці» («Нова Зоря» за 2 березня 2017 р.), оскільки тоді для нас ця інформація була невідомою. Але нещодавно в інтернеті натрапили на цікаву інформацію, яку, опрацювавши та доповнивши, виносимо на суд читачів газети «Нова Зоря».
Семен Гаморак народився 1807 року в містечку Тисмениця, що біля Станиславова, у родині ремісника-кравця. Змалку був дуже здібний. Спочатку учився в міській школі. Продовжив навчання у Станиславівській гімназії, але здавав матуру у Бучацькій василіянській гімназії. Філософські й теологічні студії закінчив у Львівському університеті: перші – у 1829, а другі – у 1834 році. Він знав і вільно говорив арабською, єврейською, латинською, грецькою, старослов’янською, польською, чеською, французькою, німецькою та італійською мовами. Існує така думка, що дружина о. Семена Гаморака Анна Подеска була двоюрідною сестрою Лесі Українки. Як з’ясувалося, один із дядьків Лесі Українки свого часу виїхав у Польщу і жив у передмісті Варшави (Творках). Саме з цієї гілки роду походила дружина С. Гаморака.
Після закінчення теологічних студій у Львові в 1834 році о. Семена Гаморака направляють на роботу у Буковинський греко-католицький деканат для укріплення кадрів з метою підняття престижу греко-католицької церкви, який тоді там був слабким. Молоде подружжя, Семен і Анна, поселилось у містечку Кіцмань, де поряд із великою православною парохією була і невелика греко-католицька, так само з невеликою церквою. Гамораки мали двох синів: Кирила й Івана. Іван помер у дитинстві. Він мав здібності до музики – грав на скрипці. Невдовзі померла і їхня мати – Анна, захворівши на холеру, яка тоді спустошувала цілі села. Перебуваючи у Кіцмані у 1848-1850 рр., отець збирав гроші на «руських стрільців» – народне ополчення, яке мало захищати русинів.
Коли його син Кирило вже вчився у Кіцманській гімназії, то батько зрозумів, що з того мізерного доходу, який давала йому бідненька парохія, не зможе добре вивчити свого сина, і домагається переведення у більшу. У 1852 році сім’я Гамораків переїжджає в село Стецеву Снятинського деканату. Тут о. Семен Гаморак працював парохом. Він, один із небагатьох священників у Галицькій Митрополії, був радником Митрополичої Консисторії. Останній запис у метрикальній книзі зроблений ним 12 вересня 1896 року. В 1874 році о. Семену Гамораку виповнилось 67 років. Йому стало важче працювати в такому великому селі, і він запросив до себе приватним сотрудником свого сина о. Кирила. Потім він осліп, але й тоді отець Семен цікавився всіма народними справами, а часописи читали йому вголос його внучки. Помер о. Семен Гаморак 17 лютого 1897 року.
Його син Кирило Семенович Гаморак народився в 1835 році на Буковині в містечку Кіцмань. Коли закінчував гімназію, то батько вже служив на парохії в Стецевій. Йдучи по стопах свого батька, Кирило вступив до Львівського університету на теологічні студії, які закінчив у 1861 році.
Євгенія Данилович, дочка Северина, розказувала легенду, яка побутувала в родині Гамораків, як оженився Кирило Гаморак: «Кирило закінчував теологічні студії Львівського університету. Справа йшла до висвячення. Треба було женитися, але дівчини в нього не було. Тоді він виїхав кіньми на перехрестя на горі у селі (де тепер кільце) і сказав фірманові пустити віжки і нехай коні ідуть куди хотять. Де зупиняться, там він буде шукати судженої. Коні повернули на Підвисоке, там звернули на Топорівці і зупинилися біля церкви, бо там була гарна зелена трава, і почали пастись. У цей час з церкви вийшов о. Іван Стрийський. Розговорились, познайомились. І так молодий Кирило знайшов свою суджену». Можливо, тут і є якась доля правди. Але, ймовірніше, що Кирило Гаморак знав про Ольгу Стрийську і раніше, якщо їхні батьки були досить відомими на той час парохами. Та й парохії межували між собою.
Після висвячення о. Кирило Гаморак отримує направлення в село Качики, що на Буковині. Там працював до 1874 року. В молодого подружжя там народилися діти: Теодор-Еміль, Олена-Галина, Ганна-Пелагея, Євгенія-Юлія, Марія-Теодора, Ольга-Вікторія. У 1874 році сім’я Гамораків з Буковини переїжджає в Стецеву, де, як було сказано вище, Кирило працює сотрудником (помічником) свого батька. В 1879 році народжується син Віктор-Семен, а в 1884 році – Володимир-Олег. Через дві неділі після народження сина Ольга Гаморак-Стрийська, як подає некролог – «тиха патріотка», померла, залишивши о. Кирилу восьмеро дітей, в тому числі шестеро неповнолітніх.
Єлизавета Стрийська, мама Ольги, яка жила в Топорівцях, просить свою племінницю (сестрину доньку) Емілію Волянську, вдову по о. Василю Волянському, бездітну, замінити неповнолітнім дітям маму. Так у сім’ї Гамораків появилася цьоця Мілька, як звали її діти аж до останніх днів її життя. Таким чином сімейне життя Гамораків у якійсь мірі налагодилось. Отець Кирило продовжував займатися громадськими справами. Був обраний послом до Галицького сейму від Снятинського округу. Був членом народовської партії, належав до «Нової Ери» Юліяна Романчука і Олексія Барвінського. Був великим патріотом українського народу. Постійно захищав інтереси русинів у Галицькому сеймі, був відзначений Золотим хрестом заслуги.
Отець Кирило Гаморак мав великий авторитет і в церковній владі, за що був нагороджений Золотим Хрестом за Заслуги. Але, коли в 1891 році в Топорівській парохії Станиславівською Консисторією був оголошений конкурс на заміщення вакантної посади пароха, о. Кирило Гаморак цей конкурс не пройшов, тому залишився у Стецевій. Плебанія Гамораків у Стецевій стала центром для прогресивної гімназійної молоді. В їхньому домі часто бували Іван Франко, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Михайло Павлик та інші.
В 1890 році на Покутті за ініціативою активних діячів створюється товариство «Народна Спілка» з осідком у Коломиї. Отець Кирило Гаморак разом зі своїм сином о. Теодором розробили статут цього товариства. Вони настільки знали селянське життя, що їхній статут охопив усі сфери сільського життя і пізніше був використаний товариством «Просвіта» для удосконалення раніше прийнятого просвітянського статуту.
Отець Кирило часто бував у Топорівцях, підтримував тісні родинні і дружні стосунки з сім’ями о. Івана Стрийського, свого тестя і Петра Стефаніва. Смерть дружини Ольги-Теодори дуже вплинули на душевний та моральний стан Гаморака. Вирісши без матері, рано повдовівши, вважав весь час, що несправедливо несе на своїх плечах тяжкий хрест. Тоді не відав, що життєві випробування ще попереду. За п’ять років він поховав трьох синів: Віктора, студента прав Віденського університету (помер у 1901 р.), Олега-Володимира, учня VІ класу гімназії, Теодора, який був парохом Устечка Станиславівської єпархії (помер у 1899 р.), доньку, зятя Івана Плешкана (1868-1902), сотрудника у Чортівці (поблизу Обертина) і цьоцю Мільку. Такі життєві удари не під силу, напевно, нікому. Тяжким виявився хрест у о. Кирила Гаморака і 22 лютого 1909 року він помер.
Син Кирила – Теодор Гаморак, 1863 р.н., мав ще одне ім’я – Еміль. Був парохом у с. Устечко над Дністром. Одружився 22 вересня 1887 р. із дочкою пароха с. Стрільче Дарією Козловською (1871-1926). При вінчанні свідком з боку отця Козловського був Зенон Йосип Шухевич, рідний вуйко Романа Шухевича. Син Теодора та Дарії Нестор Гаморак (1892-1937) –український ботанік, доцент Кам’янець-Подільського державного українського університету, діяч ЗУНР.
На закінчення нагадаємо, що із дочкою о. Кирила Гаморака Ольгою одружився відомий письменник Василь Стефаник, із Анною – адвокат Северин Данилович, а із Євгенією – о. Василь Калитовський, парох с. Трійця, що коло Снятина. Так що в нього були знамениті зяті.
Іван ДРАБЧУК,
історик, член Національної спілки краєзнавців України
