Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, упродовж місяця травня, що традиційно в Українській Греко-Католицькій Церкві присвячений вшануванню Пресвятої Богородиці, запрошує до чергового медійного духовно-пізнавального проєкту #ПохвалаБогородиці. У межах цього проєкту на власній фейсбук-сторінці та на офіційному сайті Синоду Єпископів УГКЦ єпископ ділитиметься власними духовними роздумами про Матір Божого Сина та нашу матір. Запрошуємо і вас крокуватися разом із нами дорогою #ПохвалиБогородиці, випрошуючи у неї ласки і заступництво для наших родин та цілої нашої країни.
«Радуйся, роду людського поправо; Радуйся, нечистої сили погубо;Радуйся, бо Ти лукавство обману стоптала; Радуйся, бо Ти ідолів облуду викрила».
У перших чотирьох стишках Ікосу 6 представлено прибуття Пресвятої Родини до Єгипту і спасенні наслідки цієї події для народу і усього людства. Тепер настає здійснення пророцтва Господнього щодо Єгипту, яке читаємо в Ісаї: «Ось Господь вершником на легкій хмарі входить у Єгипет; і перед ним тремтять єгипетські кумири, і серце Єгипту тане в грудях» (19, 1).
Богородиця є тією «легкою хмаринкою», на якій Господь входить до єгипетської землі, яка в Старому Завіті є символом поневолення вибраного люду Божого, місцем страждання, омани і насилля, яким диявол гнобить грішну людину і усе людство.
Господь наближається, і всі кумири вже тремтять. Ще промине якийсь час, коли єгипетська пустиня зацвіте новим євангельським життям, проте Переможець нечистої сили вже є посеред люду, Бог вже довершує своє спасенне діло. На перший погляд нічого наче не змінилося, надалі ще триватиме неволя, ідолопоклонство і страждання. Проте, Божий тріумф — питання тільки часу.
Пригадую собі, як в 2007 році в Києві відбувався Патріярший собор на тему молоді і початком був молитовний акт, який проходив в Українському домі, який в радянський часах був «Музеєм Леніна». Коли хор хлопчиків «Дударик» заспівав «Благослови, душе моя, Господа», я духовно неначе побачив отих ідолів, які ще недавно стояли в цьому приміщенні — погруддя большевицьких терористів, які тримали в неволі народи і сіяли навколо безбожництво і смерть. Ці ідоли, мабуть, вже тоді тремтіли, відчуваючи, що Бог наближається, що настане неминучий кінець їхньому кровавому пануванню і вони будуть повалені зі своїх п’єдесталів, а Божий люд вийде на свободу.
Хоч зараз ми ще зазнаємо утисків, страждань і поневолення від нещадного ворога, все ж допускаймо до нашої болісної дійсності «легку хмаринку» — Богородицю, Яка несе Воплоченого Бога — Світло народів і визволення Свого люду. Він випровадить нас остаточно з «дому неволі», прогнавши з нашої землі усю нечисту силу, щоб наш український рід був піднесений, а ворог нашого спасіння — був засоромлений і переможений. У цьому нас запевняє Боже Слово. Цього нас вчить наша історія.
Наша земля, хоч зазнавала неймовірних страждань під час панування комуністичного режиму, все ж мала у собі силу, яка, остаточно подолала усю темряву облуди. Цією силою була присутність Бога в наших родинах і серцях.
Нехай кожен із нас намагається бути тією «легкою хмаринкою», на якій Господь наближатиметься до своїх людей! Нехай кожна наша родина стане «Святою родиною», в центрі якої буде Бог, Ісус Христос. Тоді і на нашому народові довершиться обітниця, яку Господь промовив щодо Єгипту: «Це буде знаком і свідоцтвом Господа сил у землі Єгипетській: коли вони взиватимуть до Господа проти гнобителів, він їм зішле спасителя та оборонця, який спасе їх… Господь сил благословить його словами: „Благословен народ мій — Єгипет“ (Ісая 19, 20.25).
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
