«Щоб зрозуміти, чи є у тварин душа, потрібно самому мати душу»
Альберт Швейцер.
Коли ми чуємо трагічні історії з життя певних людей, то зазвичай відчуваємо співчуття чи жаль. Коли чуємо про мужність, з якою ті люди пройшли крізь випробування, — пишаємося ними. Але є ті, хто не може розповісти про своє життя і свій біль. А що, коли б могли? Та є люди, які говорять за них, просячи найменшої доброти й допомоги. Історії всіх тваринок, які ви читатимете далі, – реальні.
Черговий знедолений вуличний кіт (у притулку назвали Федором)
Коли його знайшли, він приречено сидів на одному місці, немов знаючи: до нього нікому немає діла. Увесь у шрамах і покусах, харчувався недоїдками, що їх час від часу знаходив. Але як можна їсти зламаними зубами й щелепою? Боляче… Адже щелепа зміщувалась при кожному поруху. Ціна його болю — людська байдужість.
Безіменний носик
У нього міг бути дім та любляча сім’я, адже має ще шестеро братиків та сестричок. Але господар, у якого жила його мамуся, трагічно загинув на війні. Його поховали, а улюблену колись собаку вагітною викинули помирати. Зараз зовсім крихітний пес шукає нову сім’ю, можливо, вона знайдеться і для його рідних, якщо вони доживуть…
Ще одна скалічена людиною кішка
Можливо, колись її любили, вона мала дім та господаря, але сьогодні вона скалічена. Коли її знайшли, вона лежала на вулиці, побита ніким іншим, як людиною. Зараз вона не може ходити, маленьку чекає важкий час лікування, яке коштує надто дорого.
Пеппі
Біль огортав змучене тільце, а лапки вже не могли втримати її мізерну вагу, намагалася встати, але намарно. Падала знову. Розуміла, що це кінець, а перед очима промайнули спогади її коротенького життя: як знущалися, били, а потім відвезли в ліс і залишили помирати. Десь поруч, напевне, пролітав добрий ангел, на крила якого крапали сльози зрадженої тваринки. Її знайшли, а далі лікарня, крапельниці й страшний діагноз. Та попри юний вік у три місяці вона вижила. Вижила, щоб принести радість у якусь сім’ю. Зараз вона шукає дім.
Зефірка
У неї дуже добрий погляд і милий, шоколадного кольору ніс, але нелегка доля. Зараз вона у притулку, чекає на людей, які захочуть стати їй люблячою сім’єю.
Спайк
У цієї собаки невимовно гарна руда шерсть, але її фото ви не побачите, бо вони з тих, які соціальні мережі вважають «потенційно неприйнятним контентом». У маленької немає усіх чотирьох кінцівок, їх відрубали… Жорстоко і жахливо. Але з останніх сил собака боровся за життя — повзав поміж людей у пошуках допомоги. Шукає її й зараз, адже лікування цих мук коштує надто дорого, коштує більше, ніж людська жорстокість.
Доля
Доля шукає дім — немов назва книги, однак реальність не така поетична. Ніхто не знає, що з нею трапилося, але її поведінка каже красномовніше за всі слова. При кожному поруху чи підвищенні голосу маленька падає на землю, притуляючись до останньої надії у пошуках сховку. Вона б хотіла мати лагідну сім’ю і бути потрібною.
Великий і серйозний пес
Загартований, грізний та мужній пес, який і в дощ, і в сніг спить на тротуарі. Увесь його вигляд навіює страх — у тих людей, які його не розуміють. Насправді ж він лише чекає друзів. Кожного ранку проводить діток до школи, грається з ними та оберігає їх від небезпек. Лише батьки вважають, що небезпека – він. Вони не бачать радості в його щирих очах, щастя від того, що він комусь потрібен. Він не знає, чи проживе довго, адже його хвостатих друзів уже нема: кількох отруїли, одну застрелили. Він думає, що наступним може бути він…
Історії цих тварин розповідають у соцмережах волонтерського притулку «Дім Сірка». Таких оповідей сотні, тисячі. Життя і поневіряння цих тварин — наслідок людської жорстокості та байдужості. Ще Піфагор казав: «До тих пір, поки люди масово продовжуватимуть вбивати тварин, вони вбиватимуть один одного. Той, хто сіє насіння вбивства і болю, не збере радість і любов».
Не забуваймо, що тварини — живі істоти, створені Богом. У них є відчуття, вірність і жаль. Ми можемо попіклуватися про себе. Але хто ж піклуватиметься про них?!
Марія ІВАНЦІВ
