Отець Ігнатій Москалюк, ЧСВВ, ігумен василіанського монастиря Святого Володимира Великого в Херсоні, коментує ситуацію, що скалася внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС і розповідає про те, як його спільнота переживає трагічні події війни.
«Ситуація в Херсоні критична, можливо, не так у самому місті, як в області, у тих прибережних зонах, що над річкою Дніпро, тому що вода постійно піднімається», — зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану — Vatican News о. Ігнатій Москалюк, ЧСВВ, ігумен василіанського монастиря Святого Володимира Великого в Херсоні, коментуючи ситуацію в місті й області, що скалася внаслідок підриву Каховської ГЕС. Він додав, що приблизно 15 % території Херсона ризикує бути затопленою. Йдеться передовсім про мікрорайони Корабельний й Острів. «З цього місця евакуюють людей. Також Укрзалізниця допомагає, дає в Херсон евакуаційні поїзди, щоб людей можна було вивезти», — наголошує він, додаючи, що докладаються зусилля, щоб уникати скупчення людей, «тому що це небезпечно — російські війська можуть вдарити по цивільному населенню».
Відповідаючи на запитання про те, якими можуть бути наслідки підриву дамби, о. Ігнатів зазначив, що «екологічні наслідки будуть дуже сильні, тому що страждає природа, посіви, звірі». «Уже багато дуже постраждало, наприклад, у Каховці повністю затоплений зоопарк», — сказав він. За його словами, є загроза того, що населені пункти можуть залишитися без водопостачання і електроенергії.
Ігумен зазначив, що їхній монастир розташований на узвишші, тому їм не загрожує підтоплення. «На цей момент ми стараємося бути готовими допомогти людям, якщо вони звернуться по допомогу. Допомагатимемо, наскільки зможемо», — наголосив він.
Отець Ігнатій разом з одним зі своїх співбратів не залишали свого монастиря від початку повномасштабного вторгнення, навіть коли Херсон був під російською окупацією. Ділячись тим, як вони переживають усі ці трагічні події, він зауважив: «Я завжди пригадую слова Папи Франциска, який казав, що до війни звикати не можна. Але людська психологія така, що людина має властивість звикати навіть до тих вибухів. Люди, які тут живуть, як і я, вже навіть не реагують на ці постріли, на це все, що відбувається. Можливо, це неправильно, але така людська психологія. Звичайно, що постійно є загроза життю, тут людина не знає, чи доживе до ранку, чи ні. І психологічно це пригнічує. Але одночасно це допомагає нам якось більше надіятися на Бога і віддавати все в руки Божого милосердя. Ось так ми живемо в монастирі, віддаючи все в руки Божого милосердя».
