Живучи в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну, ми всі маємо розуміти, що у будь-який момент нас можуть спіткати непередбачувані обставини. Якщо кожен з нас буде обізнаний, як поводитися в конкретній ситуації, отож буде озброєний.
Сьогодні йтиметься про необхідність знань із надання першої домедичної допомоги. Про тонкощі й деталі спілкуємося з Валентиною Палюгою, добровільною рятувальницею Мальтійської служби допомоги м. Івано-Франківська та тренеркою із надання першої домедичної допомоги у цій же благодійній організації.
– Валю, розкажи, будь ласка, чому знання із першої домедичної допомоги такі важливі попри існування служби екстреної медичної допомоги?
Хочу розпочати з того, що взагалі таке перша домедична допомога. Це дії, які може виконувати кожен пересічний громадянин ще до приїзду кваліфікованої медичної допомоги. Чому вона настільки важлива? Адже часом при різних невідкладних станах – кровотеча, інсульт, інфаркт міокарда, зупинка серця – час іде не на хвилини, а на секунди. І якщо поруч є людина, яка знає як діяти в тій чи іншій ситуації, то вона зможе зберегти життя потерпілому. Тому так важливо мати базові навички із надання першої домедичної допомоги, оскільки в твоїх руках може опинитись чиєсь життя. Справді іноді ви можете стати чиїмось другим диханням і порятунком.
– Знаючи, як необхідні знання із першої домедичної допомоги, я й сама якось проходила курси, щоб набути вкрай важливих навичок. На цьому навчанні я дізналася, що є навіть певний алгоритм виклику швидкої допомоги. Розкажи нам про нього.
Такий алгоритм справді існує, і це річ, яка часто дивує людей. Бо здавалося б, що тут такого, варто набрати 103, та й цього достатньо. Однак, є певні тонкощі виклику екстрених служб. Під час розмови ми повинні керуватися наступним алгоритмом: де? що? хто? На питання «Де?» ми даємо відповідь диспетчеру, вказуючи точну адресу нашого місця знаходження, куди має приїхати швидка допомога. Насамперед ми вказуємо місто, а далі деталізуємо, вказуючи конкретне місце розташування. Бувають різні випадки, коли, наприклад, не знаючи нашого точного місця знаходження, ми можемо описувати магазини, церкви, визначні місця, які є поблизу нас.
– Чому так важливо насамперед вказати локацію?
– На жаль, ми живемо у досить нестабільний час. Лише нещодавно ми пережили еру «блекауту», коли зв’язок був не стабільний, а в телефоні сідав акумулятор і не було де його підзарядити. І якщо ми не деталізуємо, що саме сталося на місці події, але диспетчер буде знати наше місце знаходження, то до нас все одно хтось приїде і буде більше шансів на порятунок потерпілого.
– Як же діяти далі?
– Після повідомлення про місце розташування потерпілого, нам варто відповісти на питання «Що?». А воно, в свою чергу, має розкрити всі деталі події. Тобто ви маєте розповісти, що сталося з людиною, її приблизний вік, стать. Також треба вказати кількість потерпілих: одна людина чи це масовий випадок, до прикладу, ДТП. При виклику швидкої допомоги ви повинні пам’ятати, що до одного потерпілого їде лише одна карета швидкої допомоги. І якщо ми не вкажемо скільки потерпілих, то лікарі не зможуть якісно та вчасно надати всім кваліфіковану допомогу.
Останнє питання, на яке ми повинні відповісти, це «Хто?». Воно стосується кожного з нас, як свідка події. Бо якщо ми вже взялися допомогти людині, то маємо залишатися з нею до моменту приїзду швидкої допомоги. Це важливо, тому що диспетчери повинні тримати з нами зворотній зв’язок. У цьому пункті ми розповідаємо більше про себе, називаємо своє прізвище та ім’я, номер телефону. Це особливо корисним буде тоді, коли ви знаходитеся далеко від населеного пункту або ж на автостраді, і вас не можуть знайти. Вам можуть телефонувати, щоб уточнити місце розташування, шукати спільні орієнтири. Диспетчер також може підказати, що робити з потерпілим, доки до вас їде бригада швидкої допомоги.
– Знаю, що ти проводиш курси із надання першої домедичної допомоги як для дорослих, так і для дітей. Розкажи, будь ласка, що ви на них вивчаєте.
– Мабуть, тонкощі кожного курсу – це особистий підхід до слухачів. Коли йде мова про дитячу аудиторію, то з ними треба вивчати все в ігровій формі, водночас відображаючи всю важливість та повноту цього курсу, аби вони від маленького розуміли, наскільки це важливо, і закарбували знання у своїй пам’яті. Якщо говорити про дорослих, то вони зазвичай свідомо приходять на курси і задають дуже багато питань, щоб почерпнути якомога більше знань. Стосовно того що ж ми вивчаємо? Ми проходимо базові навички серцево-легеневої реанімації, безпеки на місці події, вивчаємо окремі невідкладні стани, зокрема як діяти при інсульті та інфаркті, удавленні дорослих та дітей. Вивчаємо також дуже важливу проблему сьогодення про рани, кровотечі й переломи та як з ними впоратися. Проходимося по всьому найнеобхіднішому, що може нас спіткати у повсякденному житті.
– Ти згадувала про серцево-легеневу реанімацію. Розкажи читачам нашої газети про неї, з яким співвідношенням її виконувати і чи варто приступати, якщо ти не впевнений у своїх діях?
– Коротко розповім про те, що ж таке серцево-легенева реанімація. Це комплекс дій, які необхідно виконувати при повній зупинці серця потерпілого. Як же зрозуміти, що серце потерпілого не б’ється? Мабуть, спростую таку дуже поширену думку, як перевірити пульс пацієнта. Ми не рекомендуємо цього робити, тому що наш організм під час надання першої домедичної допомоги знаходиться на етапі надзвичайного стресу. У нас також спостерігається підвищене серцебиття, адреналін «гуляє» по всьому організму і наші судини сильно пульсують. І навіть якщо ми прикладемо свої пальці до неживого предмету, то нам здаватиметься, ніби він живий. А насправді ми будемо відчувати свій пульс. Радше варто довіритися показникам дихання, тому що відсутність дихання дорівнює зупинці серця. А це означає, що потрібно розпочинати виконання серцево-легеневої реанімації. Що ж це таке? Це комплекс заходів, який виконується у співвідношенні 30/2, тобто 30 натисків на грудну клітку і 2 подихи у ротову порожнину.
– Скільки часу маємо виконувати серцево-легеневу реанімацію?
– Ми виконуємо комплекс заходів у співвідношенні 30/2 до того часу, поки: у потерпілого з’являться ознаки життя; приїхала карета швидкої допомоги; відчуваємо цілковите фізичне виснаження; місце, де ми виконуємо рятувальні заходи, стало небезпечним.
– Дякую за змістовні відповіді. Насамкінець, що б ти порадила читачам нашої газети?
– Як рятувальник і як тренер з надання першої домедичної допомоги, хочу закликати всіх відповідально ставитися до вишколу з невідкладних дій, оскільки знання можуть врятувати чиєсь життя. Кожному з нас варто поширювати інформацію, переглядати різноманітні ролики та цікавитися цим. Адже ми не знаємо, що нас чекає завтра, тому повинні пам’ятати: чим більше людей матимуть базові навички, тим більша ймовірність того, що допомога буде надана правильно.
А для всіх читачів «Нової Зорі» хочу пригадати, що на ютуб-каналі «Перша допомога» ви можете переглянути відео, де професійні рятувальники показують, як правильно надати першу допомогу при різних невідкладних станах. Не будьмо байдужими і пам’ятаймо, що наші знання можуть врятувати не одне життя. А поширення інформації про навчання одного разу може допомогти й вам!
Розмовляла Христина ГАМАНЮК.
