Наслідки первородного гріха — найбільша трагедія людства. І його головна проблема.
Людина глибоко поранена: у своєму мисленні, у волі, у почуттях. Поранена — тобто ослаблена. Але не знищена.
Причина егоїзму в коханні
Інтуїтивно людина розуміє, до чого вона покликана; інтуїтивно відкриває у стосунках з іншою людиною, що та — дар. Але ця ослабленість говорить про те, що людина не може стримати потік поранених емоцій. Бо кохання відкриває людину, а поранені емоції нікуди при цьому не діваються; вони також виходять на поверхню. Кохання — це найсильніше почуття, але воно теж поранене. Людина просто не може з цим упоратися і починає розуміти кохання як те, що інший «існує для мене». Це закономірно і стосується обох сторін. Чому ця пара розійшлася, вони ж так кохали одне одного? Чому це подружжя розійшлося, у них же було все так гарно? Чому хлопець чи дівчина не можуть знайти собі пару? Такі запитання можна почути часто. А все через поранені емоції. Нас «заносить».
Християнство як ліки
Людина має шукати допомогу. І тут приходить Христос і відкриває людям християнство як ліки. Христос хоче людину зцілити. Тому найперше — людина має зустрітися з собою, зі своїми пораненими почуттями та емоціями, бо вони шкодять насамперед їй. Якщо видно, що хтось егоїстичний щодо інших, то він егоїстичний і щодо себе. Якщо це вже вийшло за межі людини — то яка ж криза, яка драма вже відбувається в самій людині! Духовна сфера безпосередньо пов’язана зі сферою емоційною. Людина має зустрітися з собою і визнати, що вона потребує допомоги. Потребує Бога, досконалого у своїх емоціях і почуттях. Бога, який насамперед говорить про одне: «Я люблю тебе такого, який ти є».
Усі поранені
Егоїзм у коханні каже про те, що ми всі поранені гріхом. Ми поранені нашими батьками, поранені світом. Тому що в людському світі, недосконалому в розумінні волі та емоцій, не може бути досконалих батьків, вчителів, священників: вони всі поранені й тому ранять інших. Вони не мають такої мети, але інакше не можуть. Бог досконалий у своїх почуттях, тому контакт із Ним допомагає відкривати правду: я поранений, і людина, яку я кохаю, теж поранена. Мої наміри добрі, але я нічого не можу зробити зі своїми пораненими емоціями. Я не можу їх ні стримати, ні зцілити. Лише через досконалу любов, якою любить мене Бог, я починаю дивитися на свої емоції так: я не здатний, але Бог, який є в мені, — здатний.
Досконалих немає
Тому двоє, які вирішують одружитися, повинні усвідомлювати, що вони обоє поранені. Відкрити правду про те, що вони недосконалі. Що можуть упоратися з ранами свого нареченого чи нареченої тільки тому, що Бог такий сильний у них зі своєю любов’ю. Вони можуть це подолати — тобто жити з цими ранами так, що ці рани не будуть смертоносними. А значить, вони обоє можуть творити нову сім’ю, нове суспільство, нове середовище любові, в якому народяться діти. Можуть бути знаком стабільності й любові. Помилкою буде вважати: «Я можу, я здатний». Багато молодих подружжів розпалися у перші ж роки, бо повірили у свою силу: я можу. Звісно, молода людина — ідеалістична; це людина великої сили, великих спромог. Але це тільки уявлення про себе, і вони неправдиві. Бо правда в тому, що ми самі не маємо сили подолати свої труднощі, а тим більше — труднощі іншого. Ці шлюби розпадалися, бо людям здавалось: моє кохання, наше кохання все подолає. Ні, не подолає. Бо не має звідки черпати силу. Подолає лише тоді, коли пара відкриватиме цю правду в Богові й черпатиме силу для свого кохання з любові Бога. Це — чисте християнство.
Будування ілюзій
Якщо хочете врятувати себе, своє кохання, своє подружжя, то закохайтеся в Бога. Від Нього ви отримаєте зцілення ваших емоцій і почуттів. Від Нього отримаєте силу, щоб ваші почуття не зупинились на кризах, а мали продовження і розвивалися. Не тому, що вони такі сильні, а тому, що Бог такий сильний. Якщо цього немає — вочевидь, будуть ілюзії «я можу, я вмію, мені вдасться». Але правда в тому, що навіть найсильніше кохання не скасовує силу первородного гріха і його наслідки. І рано чи пізно доведеться з ними зіткнутися. Тоді стається криза. Якщо це криза у стосунках чоловіка й жінки як наречених, то вони розходяться. Тут немає моральних зобов’язань, як у подружжі. Але вони розлучаються пораненими. Якщо хтось справді щиро кохає — то дозволяє іншій людині увійти у своє життя; а коли та йде, то залишає по собі рану. На цих ранах люди будують нові стосунки. І завжди приносять у них старі рани. Таким чином ці рани, це зло збільшується й поширюється. І знову працює та сама схема: «ми зможемо, ми подолаємо». Знову відбувається будування ілюзій.
Фундамент: відкривати Бога — відкривати добро
Коли хлопець і дівчина починають зустрічатися й між ними є щирість, то варто запитати: чи були до цього стосунки, чому вони розпалися тощо. Бо нові, щирі зв’язки насамперед потрібно будувати на правді. По‑друге, будувати не ілюзії, а правду: ми всі поранені; я нічим не відрізняюся від тих людей, які поранили мого коханого чи кохану, бо я з такого самого тіста й несу в собі наслідки первородного гріха. Йдеться про пошуки сенсу. Не про пошуки формули «щоб не боліло», формули міцного кохання, глибоких взаємин. По‑людському це не вдасться, це неможливо. У кожного будуть стосунки, глибші чи поверхові, й більші чи менші рани. Тому треба жити в правді, шукати й відкривати добро. І це також християнство. Навіть якщо людина невіруюча, але щира з собою, з іншими щодо своїх почуттів, то відкриватиме добро — і в іншій людині, і в собі — й будуватиме на цьому добрі. А значить, відкриватиме Бога. Бо добро в людині народжується не від людини, а від Бога. Він — джерело нашого щастя, податель цих найпрекрасніших почуттів.
