Духова Криниця – місце, наділене особливою ознакою Божої любові, – благодаттю Святого Духа. Через такі місця Господь навертає і зцілює людей. Особливість цього місця відчуває кожен, хто навідується до нього. Тому і повертаються сюди ті, хто хоч раз набрав води із чудотворного джерела.
З року в рік, і не тільки на свята, але й у будні та неділі, прибувають сюди люди. Тут кожен чекає на своє чудо, і вірить, що воно обов’язково збудеться. Адже коли у серці є віра, скріплена печаттю Святого Духа, Бог вислуховує молитви вірян.
Зараз Духовою Криницею опікуються єзупільчани. Бог поклав на них таку місію, адже їхнє містечко Єзупіль носить ім’я Божого Сина. Тут в усьому докладені людські руки. Відрадно, що й місцевість біля Духової Криниці з кожним роком стає все кращою, а це ще більше приваблює до неї прочан. І так має бути, бо Духова Криниця – це Боже, це – святе місце!
Люди сприяють тому, що Духова Криниця перетворюється у потужний духовно-релігійний паломницький центр краю. Отець-декан Єзупільського протопресвітеріату Богдан Курилів якось назвав цю місцину Прикарпатською Зарваницею, а відома поетеса і журналістка Емілія Турковська – Галицьким Люрдом. Зрозуміло, що обидва порівняння дещо заанонсовані, але у них закладено переконання, що Духова Криниця має велике майбутнє.
Зрозуміло, що в такому святому місці мав би стояти монастир. Ідею про його зведення висловив свого часу прочанин із Тернопільщини, який, очевидно, першим порівняв це місце із Зарваницею. Я підхопив цю ідею і почав її поступово пропагувати у кількох своїх публікаціях. Зокрема, у статтях «Місце для молитви, або Чи відновиться Іванівський монастир біля Духової Криниці?» («Нова Зоря» за 3 березня 1999 року) та «Чудове місце для монастиря» («Галичина» за 23 травня 2008 р., підписана псевдонімом І. Горощук). Багато авторів, які писали про це місце, таку думку також підтримували. Зокрема і Ганна Кушнір, колишня голова селища, яка у своїй книзі «Єзупіль в роки незалежності» (Івано-Франківськ, 2001 р.), підсумовуючи розповідь про Духову Криницю, написала, що «можливо, колись в недалекому майбутньому, тут почне життя монастир…» (стор. 97).
Оскільки Духова Криниця знаходиться недалеко княжого Галича, то в одній із згаданих публікацій я висловив припущення, що тут міг стояти літописний Іванівський монастир, який згадується у літописі під 1189 роком. Зрозуміло, що новий монастир міг би називатися і Свято-Духівський, адже такі є, скажімо, у Почаєві чи Путивлі. Але це не головне, важливо, щоб він став осередком духовності і для ченців, і для мирян, бо у важкі хвилини одні можуть запитати поради у інших, допомогти й підтримати.
Бажаючих отримати дозвіл на спорудження тут святині було кілька. Пан Михайло Кудла, який є оберігачем Духової Криниці, розповідав мені про одного ченця, який кілька разів приїжджав до джерела, вивчав місцевість довкола і навіть пообіцяв вказати місце, де колись у середньовіччі уже стояло чернече обійстя. Але він виїхав чи у США, чи в Канаду і вже чути не давався.
Через деякий час (у 2010 р.) сюди приїжджав монах Фердинандо з Аргентини, який також обстежував це місце з метою зведення тут чернечої обителі. Він був тут кілька разів, але дістав призначення на південь України і виїхав туди. Пізніше (у 2016 р.) до криниці декілька разів навідувався отець-монах Василь (у чернецтві Іван) Коваль. Він сказав, що закінчить спорудження монастиря у Закерничному на горі Чуриків і прибуде сюди. На жаль, про його подальші наміри в цьому плані нам нічого невідомо. Згодом цією місциною зацікавилися ченці з монастиря у Крихівцях. Це представники Згромадження Воплоченого Слова. Вони теж кілька разів побували на цьому святому місці і зрозуміли, що тут таки доречно зводити монастир.
І ось процес зрушився. П’ятого квітня цього року на 19-ій сесії Єзупільської селищної ради було прийнято рішення: надати дозвіл на розробку документації відведення земельної ділянки (приблизно 1,5 гектара) у постійне користування з призначенням «на будівництво і обслуговування будівель громадських та релігійних організацій». Релігійна організація, якій надали дозвіл, має назву «Провінція Зарваницької Божої Матері Згромадження Воплоченого Слова в Україні Української Греко-Католицької Церкви».
Земельна ділянка знаходиться поряд із Духовою Криницею та культовими спорудами довкола цілющого джерела. Саме тут отці (ченці й миряни ЗВС) будуватимуть чоловічий монастир. Таким чином, збувається побажання багатьох пошановувачів і оспівувачів Духової Криниці, які вважають, що тут має постати обитель ченців.
Того дня на сесію до Єзуполя прибули п’ять священнослужителів: отець-митрат Єзупільського деканату УГКЦ Богдан Курилів, тамтешні священники Володимир Кадлуб і Микола Кудловський, а також Софрон Зелінський, ВС і Теодозій Савчук, ВС. Селищний голова Ігор Лукашевич розпочав засідання вшануванням пам’яті всіх загиблих у російсько-українській війні. Знаменно, що в часі великого посту єзупільські обранці вчинили крок на прославу Христа.
Зазначу, що в таких місцях, як Духова Криниця, людям потрібна тиша, щоб зосередитись на молитві. Тут кожен, хто приходить, відчуває душевний спокій і умиротворення. Після молитви усі, напившись чудодійної водиці, набирають її у свої посудини додому.
Коли я буваю біля Духової Криниці, то мене охоплює якесь дивне бажання перенестися у колись. Мушу зауважити про унікальність в даному випадку цього слова, бо воно включає і те, що було, і те, що буде. Колись, у минулому, я хотів би поглянути, якою була ця місцина, скажімо, понад 800 літ тому. Побачити, де стояли давні Чешибіси і було місце, де народився Памво Беринда. Колись, у майбутньому, – оглянути цю місцину та й своє рідне село Сілець, що знаходиться недалеко, бодай через сто-двісті років наперед. Якими вони стануть, як зміняться, і яким буде той осідок ченців, під спорудження якого уже тепер закладаються підвалини.
На завершення хочу підсумувати, що ця місцина таїть у собі щось таємниче, щось незбагненне. Це справді Боже і водночас намолене людьми святе місце. І скільки не приходиш сюди, дивуєшся, яким досконалим і прекрасним може бути творіння Господніх рук. Тепер до цього місця прикладають свої руки і люди. Адже Бог хоче, щоб ця святиня з кожним роком ставала кращою. А Бог, благословивши людські старання, можливо, подарує нам наступні численні ласки й дива. Для цього й будуватиметься біля Духової Криниці монастир. Зрештою, тут монастирів може бути й кілька. І я більш ніж переконаний, що з часом так і буде.
Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ.
