(Світлої пам’яті отця Петра Скрипника, пароха с. Підпечери УГКЦ Вознесіння Христового)
Хтось із великих сказав: «Коли помирає особистість, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа, сутність». Боляче, невимовно боляче говорити і писати ці слова про о. Петра Скрипника.
Бог покликав до Себе свого улюбленця, людину, яка у земному житті була взірцем інтелігентності, мудрості, жертовності, священником, який ні на хвилину не забував, що кожен крок він робить перед очима Господа. Так просив поводитися і всіх своїх парафіян. Він був добрим пастирем, прикладом твердої віри, великим українцем та невтомним працівником на ниві Христовій, який не жалів ні сил, ні часу, і навчав нас правди віри та вів дорогою добра й любові до Бога, до ближнього. Це справді була жертовна людина, яка цілковито посвятилася для нашої Церкви і нашої громади.
Найбільш бажаною і солодкою мрією нашого пароха було будівництво нового храму в селі. Досі пам’ятаємо першу відправу отця Петра у селі Підпечери, яка відбулася у Вербну неділю, 23 квітня 1994 року, у приміщенні місцевого дитячого садочку. Пригадуємо, як він з невеличкою групою парафіян шукав ту церковцю, яка мала б стати для нього і для нас всіх святим місцем, де можна було б забути про буденне життя, буденні турботи, де можна було б щиро молитися і дякувати Богові за всі ці блага, які ми маємо, церкву, яка б стала острівцем української культури і споріднених душ.
Близько 16-ти років отець Петро ревно служив у підвальному приміщенні храму Вознесіння Христового, право на будівництво якого місцева громада УГКЦ виборювала понад 70 літ. Ще далекого 1938 року було закладено фундамент церкви завдяки старанням тодішнього пароха о. Теофіла Глібовицького, а наріжний камінь освятив блаженної пам’яті владика Григорій Хомишин.
Нову греко-католицьку церкву освятили у 2010 році на свято Вознесіння Христового. Того ж дня поруч з новою церквою відкривали пам’ятник провіднику ОУН Степану Бандері, якого на боротьбу під гаслом «Бог і Україна» благословляє його батько – о. Андрій Бандера. Саму ідею цього пам’ятника довго виношував о. Петро, а втілив її у життя лауреат Шевченківської премії скульптор Василь Вільшук. І ця церква, яку о. Петро так тяжко відвойовував, ця велика парафіяльна громада, яка зросла, укріпилась вірою та збагатилася любов’ю до Бога, стала тим найбільшим його досягненням, вінцем Його священничого служіння.
Перестало битися серце нашого дорогого отця 29 листопада 2022 року. Тож нехай вдячністю за жертвенну душпастирську працю отця Петра буде наша молитовна пам’ять. Він навчав нас молитися. Молімося тепер за нього з вірою, що з висоти Божої оселі праведна душа отця Петра бачить нас усіх.
Схиляючись перед світлою і блаженною пам’яттю нашого дорогого і люблячого отця, на думку спадають слова католицького священника о. Бруно Ферреро: «…Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують. Є люди, які не знають, як багато для інших важить їх поява у чиємусь житті. Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня привітна усмішка. Є люди, які не знають, яким добром для інших є їхня близькість. Є люди, які не знають, наскільки біднішими ми почувалися б без них. Є люди, які не знають, що вони – подарунок Небес… Але могли б знати, якби їм про це хтось розповів».
Дякуємо Вам, отче, що Ви були саме таким.
Пам’ять про Вас залишиться у наших душах і серцях, у спогадах усіх, хто Вас знав і поважав.
Вічна пам’ять Вам, дорогий наш отче Петре!
Парафіяни церкви Вознесіння Христового УГКЦ села Підпечери.
